Різдвяний сюрприз. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

      – Давай спочатку поїмо, – попросив Вітас. – Я до тебе шість годин їхав!

      Їли мовчки.

      – Не треба з ним балакати, – рішуче порадила Рената вже за чаєм. – Я все одно не поїду звідси, поки він живий. А потім, – вона озирнулася на двері, що вели в коридор, – потім – байдуже куди. Можна в Італію, можна в Іспанію…

      – А скільки дідові років? – поцікавився Вітас і тут же засоромився запитанням, що прозвучало так, ніби він спитав: «А коли ж цей старий помре нарешті?»

      – Багато, – відповіла Рената. – Дуже багато. Майже дев’яносто.

      Вони чули, як дід вийшов у коридор, як нахилявся, взував чоботи і брав цинкові цебра для снігу. Чули, як грюкнули двері.

      До Барсаса вийшли вдвох. Той лежав у будці і тільки його коричневий ніс стирчав назовні.

      – Ну що, песику? – спитала, присівши навпочіпки, Рената.

      Барсас піднявся і вибрався неспішно на сніг.

      – Це Вітас, – показала вівчуру рукою Рената на хлопця в джинсах і синій куртці, котрий стояв метри за два від них. – Він уміє лікувати собак і кішок. Він свій! Підійди! – останню команду вона віддала Вітасу.

      І той сів навпочіпки поруч, підсунув долоню під ніс Барсаса, щоб вівчур «записав» його запах у список запахів «своїх».

      – То що тебе хвилює, дідусю? – спитав по-дружньому Вітас, погладивши вівчура по загривку. – Тобі скільки років?

      – Йому тринадцять, – відповіла за собаку Рената. – Й останнім часом він майже нічого не їсть.

      – Ха! – вирвалося у Вітаса. – Та це вже граничний вік! Що ж тут дивитися?

      Однак усупереч своїм словам, Вітас простягнув руку і м’яко штовхнув лежачого на животі Барсаса на бік. Вівчур повалився, лапи вбік простягнув, потім стиснув. Вітас взявся обмацувати пальцями живіт собаки, натискаючи на нього в різних місцях.

      Барсас раптом заскиглив, і Вітас відвів руку, почекав із півхвилини і знову натиснув на те ж місце. І знову собака заскиглив і спробував зіп’ястися на лапи.

      – Лежи, лежи! Більше не буду, – заспокоїв тварину Вітас.

      Обернувся до Ренати.

      – Знаєш, цьому собаці стільки ж років, скільки й твоєму дідові! Лікувати його, навіть якщо це не просто старість і слабкий кишечник, не має жодного сенсу! Якщо б ми були зараз у Каунасі, то можна було б зробити рентген, але ми ж за сто кілометрів від будь-якої цивілізації…

      – То що ти скажеш дідові з приводу Барсаса? – спитала Рената.

      Вітас зітхнув.

      – Скажу, що вашому Барсасу, як будь-якому старому, треба давати їсти тільки м’яку та теплу їжу і жодних кісток! От і все!

      Вітас піднявся на ноги і помітив ліворуч трохи віддалік шість повздовжніх горбочків із частково визираючими з-під снігу табличками.

      – А це що у вас тут за кладовище? – здивувався він.

      – Там собаки дідусеві поховані, – пояснила Рената, також піднявшись на ноги і провівши поглядом СКАЧАТЬ