На високій полонині. Книга 1. Правда старовіку. Станіслав Вінценз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ поможе. Тож увихається від царинки до царинки, від сінокосу до сінокосу з висолопленим язиком. Хіба такий, що вічно судиться, дістав дурійку, заразився від панів таким терміновим шалом, що жене його від одного судового терміну до іншого.

      Ну, а як щось трапиться, боронь Боже, щось справді несподіване в ґаздівському житті, що вдарить, як грім, – чи то напад, чи погоня, чи нещасний випадок, – то є про що співати пісні та переповідати роками, але то вже поза межами ґаздівського життя.

      Високими плаями, ніби природними шляхами, якими в далекі часи вже проходили різні племена, відбувалися різні переселення народів, одвічними плаями прямують ґазди, колись завжди кінно, тепер кінно або пішки.

      Коли зустрічаються, завжди знаходять час на привітання. Привітання є настільки більш ґречним, наскільки більше в нім сердечності. Ґречність дуже цінується серед самотніх людей, які стільки часу перебувають у лісовому безлюдді та в полонинській пустці. Для ґречності треба мати час. Може, ще й тому, що у давні грізні роки найменша непривітність вже була підозрілою, могла сприйматися за злий намір, а через таке ставалися не раз ґвалтовні вчинки, ніби для випередження і знешкодження ворожих намірів. Безпечніше було бути ґречним. Ґречність проявляється у великій кількості привітань, вигуків і потакувань. Маломовні люди не конче мусять говорити, але повинні постояти і послухати, підтримати таким чином бесіду, слухаючи, а не заперечуючи. Навіть щодо коня зустрічного ґазди слід бути ґречним: «Ну а ти як, бідолашко?». Без ґречності, без часу на ґречність не буває гідного ґазди. Старі люди повідають, що у давнину не було ґазди, який не знав би ціни ґречності.

      Деколи вітаються вже здалека, кричать на повні груди, аж ліси відлунюють:

      – Чи здорові, Васильку любий? Слава Йсу!

      Відповідь так само голосна:

      – Навіки Богу слава і вам, Дмитрику!

      Зближаються, потискають руки, трусять ними, старші люди по-давньому цілують один одному руки.

      – Боже помагай у дорозі!

      – Дай Боже і вам!

      – Чи дужі?

      – Добре, як ви?

      – Як вам ведеться? Як сте днювали? Як спали?

      – Миром.

      – А родина?

      – Миром.

      – Жінка-ґаздинька, діточки?

      – Миром.

      – А що чути в долинах, побратиме солодкий та гідний?

      – Добре тимчасом, Бог святенький терпить нас, ласкав якось.

      – А що на верхах?

      – Та, як на верхах, суворе життя, так нам, як тим смерекам верховим. Але, дякувати Господу, здорово, вільно, весело.

      Сідають, курять файки, щораз більше зближує їх розмова.

      – Маржинка як? Корівки, яловина, дроб’єта, лошєта?

      – Дякую, що питаєте, аби сте дочекали сотки літ. Милосердний Бог дає годувати. Породилися телятка, СКАЧАТЬ