Загублена земля. Темна вежа III. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

      Роланд роздав їм шматки м’яса, загорнуті в якісь широкі листки.

      – Найкращий спосіб вивчити нове місце – це дізнатися, про що воно мріє. Я залюбки послухаю про цей Оз.

      – Гаразд, тоді й з тобою домовились. Сьюз розповість про Дороті, Тото й Залізного Лісоруба, а я – решту. – Він увігнав зуби в свій шмат м’яса і схвально підкотив очі. М’ясо набралося пахощів листя, в яке було загорнуте, і тепер смакувало неймовірно. Едді проковтнув свою порцію, відчуваючи, що в шлунку весь час працьовито бурчить. Тепер, трохи віддихавшись, він почувався добре, ба навіть чудово. Тіло почало обростати рівномірною оболонкою м’язів, і кожна його частина зараз перебувала в злагоді з рештою частин.

      «Не переживай, – подумав він. – До вечора все знов почне нити. Гадаю, він рватиметься вперед і прискорюватиме ходу, аж доки я не впаду мертвий».

      Сюзанна їла охайніше, запиваючи кожен другий-третій шматок ковточком води, повертаючи м’ясо в руках, відкусуючи з зовнішнього боку.

      – Закінчи розповідь, яку ти почав учора, – запропонувала вона Роландові. – Ти сказав, що, здається, починаєш розуміти, чому твої спогади ворогують між собою.

      Роланд кивнув.

      – Так. Гадаю, обидві гілки спогадів відповідають дійсності. Тільки одна з них «дійсніша» за іншу. Втім, це аж ніяк не перекреслює другої.

      – Нічого не розумію, – зізнався Едді. – Хлопчик Джейк або був на придорожній станції, Роланде, або його не було.

      – Це парадокс – щось існує і водночас його немає. Поки він не розв’яжеться, я буду роздвоєним. Це само по собі погано, але розколина дедалі ширшає. Я просто відчуваю, як вона розширюється. Це… годі передати словами.

      – Як ти гадаєш, у чому причина? – cпитала Сюзанна.

      – Я вже вам казав, що хлопчика штовхнули просто під колеса автомобіля. Штовхнули. А хто з наших спільних знайомих полюбляв таким займатися?

      На її обличчі з’явився проблиск розуміння.

      – Джек Морт. Ти хочеш сказати, що це він зіштовхнув малого на проїжджу частину?

      – Так.

      – Але ж ти казав, що це зробив той чоловік у чорному, – заперечив Едді. – Твій друзяка Волтер. Ти казав, що хлопчик бачив його – чолов’ягу, схожого на священика. Та й хіба малий на власні вуха не чув, як той назвався священиком? «Дайте дорогу, я священик» – щось типу того?

      – О, Волтер був там. Вони обидва там були, і обидва штовхнули Джейка.

      – Хто-небудь, принесіть заспокійливе і гамівну сорочку, – гукнув Едді. – У Роланда поїхав дах.

      Роланд не звернув на ці слова жодної уваги: він уже почав розуміти, що жартики й кривляння Едді допомагали йому боротися з переляком і напруженням. Катберт був майже такий самий… а Сюзанна по-своєму не надто відрізнялася від Алана.

      – Що мене найбільше бісить у цій ситуації, – сказав стрілець, – то це те, що я просто мусив знати. Врешті-решт, я був у Морта в голові і я мав доступ до його думок так само, як свого часу до твоїх, Едді, та до Сюзанниних. Я бачив Джейка очима Морта. Дивився СКАЧАТЬ