Загублена земля. Темна вежа III. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

      – Господи Боже, це робот, – тихо мовив Едді.

      – Не може бути, – сказала Сюзанна. – Коли я його підстрелила, в нього кров пішла.

      – Можливо, але взагалі-то у ведмедя звичайного бурого не росте на голові антена радара. І наскільки мені відомо, ведмідь звичайний бурий не доживе до двох-трьох ти… – Він затнувся, бо дивився тієї хвилі на Роланда. Коли до Едді знову повернувся дар мови, в його голосі звучала відраза. – Що ти робиш, Роланде?

      Роланд не відповів, але в цьому не було потреби. Було цілком очевидно, що він робить: виколупує ножем око ведмедеві. Операцію він виконав швидко, охайно й точно. Якусь мить потримавши криваву коричневу кульку слизу на кінчику ножа, він блискавичним рухом викинув її геть. Із пустої очниці вилізли кілька хробаків – і здохли, проповзши трохи вниз до пащі ведмедя.

      Стрілець схилився над очницею Шардика, великого ведмедя-вартового, й зазирнув усередину.

      – Підійдіть-но сюди й подивіться, – сказав він. – Я покажу вам диво останніх днів.

      – Спусти мене на землю, Едді, – попросила Сюзанна.

      Він послухався, і жінка, швидко пересуваючись за допомогою рук і стегон, наблизилася до місця, де над роззявленою широчезною пащею ведмедя сидів навпочіпки стрілець. Приєднавшись до них, Едді зазирнув у прогалину між їхніми плечима. Так вони втрьох і сиділи в цілковитій тиші, яку порушувало тільки каркання круків, що сварилися, кружляючи в небі. Впродовж хвилини жодне не могло вимовити й слова.

      Із очниці витекло й швидко засохло кілька струмків крові. Та Едді побачив, що це не просто кров. До неї домішувалася прозора рідина зі знайомим запахом – банановим. Із тендітного плетива сухожиль, що обрамлювали очницю, виростало щось на кшталт павутини зі струн. Позаду них, біля задньої стінки очниці, блимав червоний вогник. Він освітлював крихітну квадратну плату, на якій виднілися сріблясті горбики, що могли бути тільки припоєм.

      – Та це не ведмідь, це ж, блін, Sony Walkmаn6 якийсь, – пробурмотів Едді.

      Сюзанна озирнулася на нього зі здивуванням.

      – Що?

      – Та нічого. – Едді кинув погляд на Роланда. – Як гадаєш, можна залізти рукою всередину? Це безпечно?

      Роланд стенув плечима.

      – Мабуть, так. Якщо в цій істоті й сидів демон, то він полетів геть.

      Едді просунув у отвір мізинець, готовий будь-якої миті відсмикнути його, якщо відчує щонайменший розряд електрики. Він торкнувся холонучої плоті всередині очниці, що за розміром нагадувала бейсбольний м’яч, а потім діткнувся однієї зі струн. Тільки то була не струна, а тонка, як павутинка, сталева нитка. Едді забрав палець і побачив, як крихітний червоний вогник іще раз блимнув та згас навіки.

      – Шардик, – пробурмотів Едді. – Я чув це ім’я, але не можу згадати, де й коли. Сьюз, а тобі воно про щось говорить?

      Вона заперечно похитала головою.

      – Прикол СКАЧАТЬ