Крізь час. Темна вежа II. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

      

      Двері

      Три. Ось число твоєї долі.

      Три?

      Так, троє – це містика. Троє – в самому серці заклинання.

      Хто такі ці троє?

      У першого темне волосся. Він стоїть на межі грабунку та вбивства. У нього вселився демон. Імення демона – ГЕРОЇН.

      Що це за демон? Я про такого не чув, навіть у дитячих казках його не було.

      Він намагався говорити, але голос пропав так само, як і голос провидиці, Зоряної шльондри, Повії вітрів. Він бачив карту, що, тріпочучи на вітрі, спускалася з ніде в нікуди, дедалі перевертаючись і перевертаючись у пітьмі, що налаштовує на лінощі. На ній з-поза спини молодого чоловіка з темним волоссям огидно кривлявся павіан. Його людські пальці, що виводили з душевної рівноваги, так глибоко вп’ялися в шию юнака, що кінчики губилися у складках шкіри. Придивившись пильніше, стрілець побачив, що павіан-душогуб тримає в одній із чіпких лап батіг. На обличчі переслідуваного, здавалося, застигла маска невимовного переляку.

      В’язень, – по-приятельському прошепотів чоловік у чорному (колись він був людиною, якій стрілець довіряв, чоловіком на ім’я Волтер). – Трохи нервується, еге ж? Трохи нервується… трохи нервується… трохи…

      Стрілець різко прокинувся, відмахуючись від чогось скаліченою рукою, певний того, що за мить на нього нападе одна з панцирних почвар Західного моря, відчайдушно питаючи про щось своєю чужинською мовою і водночас роздираючи йому обличчя, відокремлюючи від черепа.

      Але натомість побачив морську пташку, котру привабив блиск ґудзиків його сорочки у променях ранкового сонця. Переполошено скрикнувши, вона полетіла геть.

      Роланд підвівся і сів.

      Руку терзало пульсування тупого нескінченного болю, з ногою відбувалося те саме. Обидва пальці на руці й один на нозі досі наполягали, що вони на місці. Нижньої половини сорочки взагалі не було, рештки нагадували обшарпаний жилет: стрілець відірвав смужку тканини, аби перев’язати руку, і ще одну – для бинтування ноги.

      «Забирайтеся геть, – наказав він відсутнім частинам свого тіла. – Ви вже примари. Забирайтеся».

      Трохи допомогло. Не надто, але все ж таки. Так, вони були примарами, але живими.

      Стрілець підживився в’яленим м’ясом. Рот не дуже жадав їжі, шлунок – іще менше, але Роланд примусив себе їсти. Коли м’ясо потрапило всередину, він відчув легкий приплив сил. Але провіанту лишалося не так уже й багато. Він майже закінчився.

      Проте на нього чекали нагальні справи, які треба було полагоджувати.

СКАЧАТЬ