Каїн і Авель. Джеффри Арчер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вашими іще живими хрещеними батьками, поки вам не виповниться двадцять один рік.

      Вираз обличчя Вільяма не змінився. Коен уже знав, що це означає – він мав продовжувати.

      – І по-третє, пане Каїн, ви не зможете вигнати пана Осборна з Бекон-гіл доти, доки він залишатиметься у шлюбі з вашою матір’ю і житиме з нею. Власність потрапляє у ваше володіння лише після її смерті, але не раніше. Якщо він ще буде живий на той момент, ви зможете вимагати, щоб він забирався геть.

      Коен відірвав погляд від паперів перед собою.

      – Сподіваюся, що відповів на всі ваші запитання, пане Каїн.

      – Дякую, пане Коен, – видихнув Вільям. – Я ціную вашу компетентність і розсудливість у цьому питанні. Можливо, ви зможете повідомити, скільки я вам винен?

      – Сто доларів не відшкодували всі наші витрати, пане Каїн, але ми віримо у ваше майбутнє і…

      – Не хочу комусь заборгувати, пане Коен. Прошу поводитися зі мною, як із людиною, яку ви можете й не побачити знову. Тож прошу сказати, скільки я вам винен?

      Коен поміркував якусь мить.

      – За цих обставин ми взяли б із вас двісті двадцять доларів, пане Каїн.

      Вільям витягнув шість банкнот по двадцять доларів зі своєї внутрішньої кишені і передав їх Коену. Цього разу адвокат їх не рахував.

      – Дуже вдячний вам за допомогу, пане Коен. Упевнений, що ми іще зустрінемося. До побачення, сер.

      – До побачення, пане Каїн. Чи дозволити мені сказати, що я так і не отримав привілею зустрітися з вашим батьком, але, маючи справу з його сином, щиро бажаю скористатися цим шансом.

      Вільям уперше усміхнувся.

      – Дякую, пане Коен.

15

      Коли Владек прокинувся, на вулиці було вже темно. Він глянув на свою заступницю, і та всміхнулася йому. Підліток і собі всміхнувся, помолившись подумки, що їй можна довіряти і що вона не заявить у поліцію, хто він… Чи вона вже це зробила? З одного зі своїх вузликів жінка витягла харчі, Владек з’їв кусень хліба з варенням, найсмачнішу їжу, яку їв за минулі чотири роки. Коли вони дісталися до наступної станції, майже всі пасажири вийшли. Дехто з них уже приїхав, а інші просто розминали свої закляклі кінцівки, але більшість шукала те, чого їм бракувало.

      Жінка піднялася зі свого місця.

      – Ходімо зі мною, – звеліла вона.

      Владек підвівся і пішов за опікункою на платформу. Чи вона його здасть? Жінка простягнула руку, і підліток узяв її, як і будь-яка дитина, що супроводжує свою матір. Вона зайшла до жіночої вбиральні. Владек вагався, але жінка наполягла. Й щойно вони опинилися всередині, жінка наказала йому скинути свій одяг. Поки роздягався, вона відкрутила кран, із якого неохоче потягнулася цівка холодної брунатної води. Вона вилаялася, але Владеку це здалося величезним покращенням після табірних буднів. Жінка обтерла підлітка мокрою ганчіркою й аж затремтіла, коли побачила страшну рану на його нозі. Владек не зронив ні звуку, незважаючи на біль, який повертався з кожним дотиком – найніжнішим, СКАЧАТЬ