Три товариші. Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й невимушено поводиться в компанії й почувається в шинку, як удома. Без церемоній вона випила з Альфонсом іще чарку горілки.

      Альфонс непомітно підморгнув мені, мовляв, усе йде чудово. А Альфонс був знавець! Він не так знався на красі та культурі людини, а скорше на суті, на змісті.

      – Якщо вам пощастить, то ви взнаєте Альфонсове вразливе місце, – сказав я.

      – Хотіла б дізнатися, – відповіла дівчина. – Подивитись на нього, то не скажеш, що він може мати хоч якесь вразливе місце.

      – Має! Он гляньте! – я показав на столик біля прилавка.

      – Як?! Грамофон?!

      – Не грамофон. Хор! Альфонсова пристрасть – хорові співи. Не танці, не класична музика, а тільки хор – чоловічий, змішаний… Усі оті платівки – то все хорові співи. Та ось і він іде…

      – Ну як? Смакує? – спитав Альфонс.

      – Як дома в рідної матінки, – відповів я.

      – А як сподобалось дамі?

      – Ніколи не їла такого смачного бігосу, – сміливо заявила дама.

      Альфонс задоволено кивнув.

      – Зараз я поставлю вам свою нову платівку. Ви такого ще не чули.

      Він пішов до грамофона. Зашурхотіла по платівці голка – і в залі загримів могутній чоловічий хор, дужі голоси заспівали «Лісову тишу». Це була збіса гучна тиша.

      З першого ж такту в пивничці всі вмовкли. Не виказати благоговіння до Альфонсових хорів було просто небезпечно. Він стояв, спершись волохатими руками на прилавок. Під впливом співу обличчя його змінилося, стало замріяним – яким лишень здатне бути обличчя горили. Хорові співи мали над Альфонсом незбагненну силу. Під їхнім впливом він ставав лагідним, як ягня. Він міг встряти в колотнечу, та коли в розпалі бійки лунав чоловічий хор, він одразу ж кидав битися, ніби до нього доторкнулися чарівною паличкою, починав слухати й уже ладен був замиритися. Колись, як він був іще запальніший, дружина завжди тримала під рукою його улюблені платівки. Тільки-но, бува, ситуація почне розпалятися й Альфонс дістає вже з-під прилавка молоток, як вона швиденько ставить голку на платівку – і він одразу ж кидає молоток, слухає і заспокоюється. Тепер потреба в цьому відпала: дружина його померла, її портрет – дарунок Фердинанда Грау, який за це міг харчуватися в пивничці безкоштовно, – висів над прилавком, та й сам Альфонс постарів, і запал його згас. Платівка скінчилась, Альфонс підійшов до нас.

      – Чудово! – сказав я.

      – Особливо перший тенор, – додала Патриція Гольман.

      – Слушно, – сказав Альфонс і вперше за весь вечір пожвавішав, – а ви розумієтеся на таких речах! Перший тенор – то співак високого класу.

      Ми розпрощалися з хазяїном.

      – Вітайте від мене Готфріда, – сказав він. – Скажіть, нехай заходить!

      Ми стояли на вулиці. Перед будинком росло старе гіллясте дерево, плями світла й тіні від ліхтарів неспокійно бігали по дереву аж до густої крони. Гілки вже вкривалися легеньким зеленим пушком, у тьмяному хисткому світлі дерево здавалося могутнім і високим, було враження, що крона його губиться в сутінках десь СКАЧАТЬ