Зловити промінь щастя. Светлана Талан
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Зловити промінь щастя - Светлана Талан страница 9

СКАЧАТЬ ми не мали, і Тьотя пошила мені їх зі старої драної ковдри. Резинки не було, тож щоб штани не сповзали донизу, вона пришила до них одну підтяжку. Обнова виявилася дуже колючою, і мені вона не сподобалася. Щоранку мама будила мене раніше, щоб вдягти ті штани.

      – Доню, треба вдягати штани, – казала вона. – Бо змерзнеш.

      – Не буду! – одразу ж починала плакати я. – Вони кусаються!

      – Треба, бо застудишся, – вмовляла мене мати.

      – Нехай! – лементувала я. – Нехай застуджуся, але не буду їх вдягати!

      – Захворієш!

      – Ну то й що?! – не вгамовувалась я.

      – Тоді ти не зможеш ходити до школи.

      – Як це? – Я переставала хлипати.

      – А ось так! Лежатимеш хвора на печі, доки не одужаєш, а інші дітки ходитимуть у цей час до школи.

      – А на моєму місці ніхто не сидітиме? – розмазуючи сльози по обличчю, запитувала я маму.

      – Хтозна! Прийде новачок до класу, то де ж йому сидіти?

      Колючі штани, але дуже до школи хочеться! Зітхала та вдягала їх, а наступного ранку починалося все спочатку.

      З плаща-намету Тьотя пошила мені пальто. Щоб було тепліше, замість вати набили його клоччям із конопель. Також мені пошили бурки. Взимку вечорами при світлі каганця, коли я вже навчилася читати, мама і Тьотя пряли, а я читала. Всі попритихають, а я читаю «Муму» Тургенєва. Але найбільше нам подобалась казка «Сіренька качечка», де йшлося про те, як вона була поранена і не змогла з усіма полетіти у вирій. Читаю і плачу, а зі мною плачуть усі в хаті. Можливо, тому я все життя люблю тварин і не можу зарізати навіть курки.

      Навесні всіх жінок збирали у полі. Туди вони приводили своїх корів, щоб орати колгоспну землю. Одна жінка спереду тягне корову, а інша ззаду – плуг. А вдома, щоб зорати город, ми, діти, впрягалися в нього й тягли його за собою, а мати ходила за ним.

      Багато дітей, закінчивши чотири класи, змушені були залишити навчання та йти працювати. У мене був дуже великий потяг до знань, то батьки вирішили, що мені треба ходити до школи далі.

      …Якщо заглянути до словника іншомовних слів, то слово «кок-сагиз» тлумачиться як багаторічна рослина родини складноцвітих, каучуконос. Моє покоління знає про цю рослину не з книжок. Вона була виведена штучно з усім відомої кульбаби, лише в її коренях було більше речовини, з якої виготовляли потрібну країні гуму. Ми ж, діти, збирали пушок з рослини, де було насіння. Вивели її у тридцять шостому році, а я почала ходити збирати пушок після першого класу. Для цього Тьотя пошила мені полотняний мішок із зав’язками через шию. Збирали двома руками, складали у мішечки, а ввечері йшли здавати ланковій до клуні. Там вона його зважувала та вела облік. Частенько ми з Валею прокидалися рано і до школи встигали збігати на поле і назбирати пушку з чужої ланки, а після уроків уже йшли на свою.

      Напроти нас стояла хата, де, як розказували люди, у голод тридцять третього року донька зарубала свою матір, м’ясо посолила та склала до бочки.

      – А СКАЧАТЬ