Зловити промінь щастя. Светлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ добре прикласти вухо до землі та прислухатися, то буде чути, як у церкві дзвони б’ють та півні співають!

      Я завмерла, затамувала подих, і в цей час десь загримів грім. Я підхопилася, як навіжена, та побігла з криками чимдуж з лісу, а за мною й усі інші. Зупинилися, щоб відхекатися, коли вже вибігли з лісу.

      – Ти почула? – запитав Петрусь.

      – Так! – відповідаю я, хоча й сама не знаю, чи щось чула, чи грому злякалася.

      І тут Валя розревлася.

      – Я… Я кошика у лісі забула, – схлипуючи, сказала вона.

      Петрусь, хоча й був лише на рік старший, сміливо заявив:

      – Боягузки! Чекайте на мене тут. Зараз принесу твого кошика.

      – А ти справді чула дзвони? – спитала Валя, коли постать хлопця зникла в гущавині лісу.

      – Справді! – відповіла я. – І чого ти до мене причепилася? Не віриш – піди сама й послухай!

      Валя була набагато сміливішою і часто лякала, щоб потім з мене поглузувати. Батьки були на роботі, а в суботу до моїх обов’язків належало мастити долівку червоною глиною.

      – Ходімо до берега погуляємо, віночки поплетемо, – запропонувала Валя.

      – Не можу, – відказую їй. – Треба долівку мазати.

      Валя примружує очі та про щось розмірковує, але не довго.

      А я вже здогадуюся, що подруга щось вигадала, щоб мене вмовити піти з нею.

      – Ось зайдеш у хату, а там нікого немає, – починає Валя.

      – Ну то й добре, ніхто не заважатиме.

      – Добре то добре, але коли у хаті нікого немає, там літають янголи.

      – Нехай собі літають, – невпевнено кажу я. – Вони мені не заважають.

      – Вони не лише літають… – таємниче шепоче Валя.

      – А що вони роблять? – вже тремтячим голосом запитую я її.

      – Літають і дзвонять у такі маленькі дзвоники! – каже Валя і хитро посміхається.

      – Брешеш! – кажу я, а у самої вже мурахи по спині від страху полізли.

      – І не брешу! Сама чула!

      – То у твоїй хаті літають янголи, а у нашій їх немає! – кажу я й показую на прощання Валі язика.

      У дворі в горщику розводжу глину з водою, беру щітку та шматок конопляного клоччя. З острахом тихенько переступаю поріг хати. Вслухаюся у тишу. Лячно, дуже лячно, але треба йти досередини. Швидко змазую долівку – дзвіночків янголів не чути. Але це ще не все. Треба клоччям підвести рівненько по стінах над долівкою. Рученята тремтять від страху, ніяк не виходить рівненько, і я починаю тихенько плакати – чи то від страху, чи від розпачу, весь час прислухаючись, чи не будуть теленькати дзвіночками янголи?

      У середині літа дозрівав на городі мак. І так уже хотілося хоча б одну маківку зірвати, розкрити рота і висипати в нього стиглі зернятка! Все частіше ми, діти, почали ходити навколо грядки з маком та скоса на нього поглядати. Це помітила Тьотя та й каже нам:

      – Ви ж не здумайте заходити на грядку з маком, а то буде вам лихо.

      – Яке ще лихо? – запитую, СКАЧАТЬ