В поисках утраченного счастья, або Магія загубленого селища. Леся Базылева

Чтение книги онлайн.

      Гриць із пуп'янка обдарований Богом був. Знав наперед усе, що станеться та так детально, що деколи лякав батьків цим. Бувало, біжить до матері й каже:

      – Мамо, мамо! На стіл накривайте, тато з поважними дядьками до нас їде.

      – Звідки ти взяв?! – дивувалась Палажка вигадкам дитячим.

      – Знаю і все! – сердився малий, а розтлумачити, звідки знає, не міг.

      Не минало й десяти хвилин, а батько й справді в дім гостей вів.

      Стали з часом прислухатися до слів малого і, треба сказати, не раз він біду від сім’ї відводив.

      Тільки писати навчився, попросив у батька зошит купити. Записував у нього молитви різні. Бувало, захворіє якась худоба, він зошит візьме, молитву вибере, руками водить, молитву шепоче – тварина засинає, а на ранок як і не хворіла. Прознали люди в селі про це Грицеве обдарування, почали до нього худобу хвору водити та дітей малих із всілякими негараздами.

      Дорослих батько Грицю не дозволяв лікувати, говорив:

      – Синку, малий ти ще, сили тієї не маєш, щоб зло людське від добра відрізнити. Зміцнієш духом, не відпустить тебе жага людям допомагати – значить, так тому й бути.

      Гриць журився, але старшим за себе корився і батька ослухатись не смів.

      Микола пишався дуже сином, бо той горілкою не впивався, з ледачими не водився – працьовитий був. А як неділя, то до церкви біжить, Богу вклонитись та свічку запалити.

      Молодшенька донька, Яринка, ох і гарна була: висока, тендітна, довгі, шовковисті коси чудовно вилися коло білого, рум’яного личка, очі мов вуглинки, злегенька прикриті довгими густими віями, брівоньки смолисті, ниточкою натягнуті, губоньки, як квіточки, розквітали веселою усмішкою, випромінюючи радість. А як пісню заспіває, ллється її голос, як вода джерельна. Хлопці задивлялися на неї з пожадливістю, а дівчата заздрили вроді.

      – Доню, подивись, як парубки за тобою впадають, а чи подобається тобі хтось із них? – цікавився Микола.

      – Ой, тато, немає серед тих парубків жодного, щоб на вас був схожий: розумний, поставний, вродливий і міцний духом своїм і тілом. Всі наче дурнуваті цуценята.

      – То вони перед тобою розум втрачають, а так справні! Ти б придивилася до них, може й сподобала б якогось.

      Але Яринка навіть слухати не хотіла про хлопців, що бігали навколо неї, все сподівалася, що долею їй призначений на батька схожий.

      Дуже любила вона батька свого й у той час, як інші дівчата до матері горнулись, від тата не відходила. Малою весь час із ним просилася, куди б той не їхав. Микола відмовити не міг. Посадить її на коня поперед себе, а вона притулиться до нього, рученятами обійме та пісеньки співає.

      Миколі після призначення на посаду громада додатковий шматок землі наділила. Радів він тому, як дитина мала. Господарство своє з кожним роком збільшував, бо з розумом до справи підходив.

      Із СКАЧАТЬ