Григорій Косинка. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ свого, то просимо почитати щось інше. Коли ви читаєте, твір краще западає в душу…»

      Григорій Михайлович любив читати новели М. Черемшини, А. Чехова, А. Тесленка, В. Стефаника, а також поетичні твори. Пригадую, як він працював над оповіданням, яке мало орієнтовну назву «Софійські підвали». Персонажами цього твору були люди, що жили у підвалі нашого будинку: вдова диякона, старенька баба Ганна, яка ходила по людях прати білизну, молода пара робітників, жінка-шофер і інші. Косинка читав їм уривки й казав: «Хочу знати думку прототипів мого твору».

      Найчастіше розмовляв з бабою Ганною. Дуже цікаво було спостерігати за нею під час такої розмови. Майже неписьменна жінка, вона неначе перероджувалася: оповідь її була змістовною, доладу. Присутні казали: «Ми не пізнаємо бабу Ганну, коли вона розмовляє з Григорієм Михайловичем. І як ото він уміє вести розмову, що співбесідник розкриває перед ним усю природну мудрість, про яку і сам, мабуть, не відав раніш».

      Коли Григорій Михайлович вважав, що річ закінчена, чи майже закінчена, читав її у колі товаришів літературної групи «Ланка», яка згодом перетворилася у «МАРС» (Майстерню революційного слова). Або на так званих «суботниках» у музичному товаристві ім. Леонтовича, на літературних вечорах в аудиторії Академії наук та в інших місцях.

      У 20-х роках такі вечори відбувалися часто. Письменники виносили на суд читача свої недруковані твори. Косинка виступав залюбки. Зали були переповнені. Автори одержували безліч записок і запитань. Бували й такі, що не стосувалися прочитаного. Косинка відповідав то приказкою, то влучним словом. А іноді ще й покепкує з автора записки, якщо він того вартий. Цікаво було на цих вечорах…

      З великою охотою Косинка відвідував Степана Васильченка. Одному з перших читав йому свої твори. Видатного письменника любив, поважав і цінував як людину. Васильченко відповідав взаємністю.

      Серед перших слухачів його творів були Євген Кротевич, Дмитро Загул. Поезії Дмитра Юрійовича Григорій знав і був про них високої думки, так само як і про його праці з літератури, мистецтва. Ми частенько відвідували Загулів: жили вони недалеко від нас, на вулиці Гершуні, тепер Чкалова. Пригадую, як на ювілейному вечорі з нагоди 20-річчя літературної діяльності Дмитра Загула, у 1926 році, Косинка виступав з привітанням від групи «Ланка» і прочитав кілька поезій Загула. Дмитро Юрійович подякував і жартома кинув: «Диви, а я не думав, що у мене є такі виразні твори!»

      Дружні стосунки склалися між Косинкою і Рильським. Максим Тадейович відгукнувся на вихід першої збірки Косинки «На золотих богів». Схвальною була його думка й про подальші твори молодого прозаїка.

      З родиною Рильських ми зустрічалися. Зустрічалися й з Павлом Тичиною. А коли хтось виїздив з Києва, то листувалися. На жаль, збереглася лише одна листівка Павла Тичини до нас.

      Багато років я не спілкувалася з товаришами й друзями Григорія Михайловича. Наведу тут цитату з Косинчиного оповідання «Гармонія», слова, які все життя були в мене у думці: «…Я тільки хочу, щоб ти – а ти молодий і житимеш – побачив, де лежить правда…» І цей день СКАЧАТЬ