Григорій Косинка. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ була на вдачу тиха й лагідна. А Рудикові нагадувала гарної породи овечку…»; «Стоїть йому перед очима тонка, на ящірку схожа із своїми золотими сережками в ушах циганка…».

      Природно, невимушено міг скопіювати будь-кого. Був неабияким фізіономістом. З нього, мабуть, вийшов би добрий актор, усі дані були: надзвичайна пам’ять, прекрасна дикція, промовисте обличчя, здатність перевтілюватися.

      Свої оповідання Косинка читав напам’ять, та й не тільки свої, а й інших авторів. Бувало, прочитає сторінку й звертається до нас:

      – Ви стежте за текстом, а я читатиму напам’ять.

      – Мабуть, раніш не раз читав і текст уже добре знайомий, – казали йому і загадували читати з іншої книжки. Результат був той самий.

      Косинка мав феноменальну пам’ять. Записних книжок з собою не носив. Свої спостереження, побачене, почуте записував дома, та й то не завжди одразу.

      У Григорія Михайловича було чимало зошитів і блокнотів з записами власних думок, цікавих висловлювань видатних людей, народних пісень, приказок, примовок. Фольклорного матеріалу мав багато.

      – Без такого матеріалу, – відзначав, – творити не можна. Фольклор – це скарби. Це безсмертна творчість народу, в якій так правдиво, як ніде, відбивається дихання епохи. Це криниця мудрості народної, якої ніколи не вибереш.

      Були в нього зошити з так званим сирим матеріалом, до якого входили записи епізодів, діалогів, фактів… Зошит з літературними портретами персонажів майбутніх творів. Сторінки творів ще без назв… Був у Косинки ще найцінніший, «головний», так він його називав, блокнот. У ньому – вже розгорнуті сюжети майбутніх творів. Зберігався «головний» у середній шухляді столу. Письмовий стіл, а точніше – столик, був у нас один на двох. Ліва сторона Косинчина, права тумба – моя. Стіл стояв перед вікном (ширше вікно у будинку Софійського заповідника, де тепер між вікнами нашої квартири встановлено Косинці меморіал). З вулиці було видно лампу під зеленим абажуром. Увечері, йдучи додому й побачивши «зелений вогник», я раділа, що Гриць уже вдома. Так само й Гриць казав:

      – «Зелений вогник» – неначе Тамарча мене виглядає.

      Окрім «зеленого вогника», на столі тільки його речі: скляна чорнильниця, маленький прес, глечик з олівцями і ножиком для розрізання паперу, попільниця – морська мушля. Любив, щоб усе було на своєму місці – і нічого зайвого. Ці речі я зберегла.

      Користувався Косинка частіше олівцем. Почерк – дрібний, чіткий. Коли писав чорнилом – завжди однією улюбленою саморобною ручкою з галузки вишневого дерева. Про неї казав: «Ця ручка запашна, як рідна земля, як садок весною. Вона з’єднує мене з природою. Надає мені наснагу й допомагає творити…» Ручка ця також збережена мною. Писав здебільшого на аркушах великих блокнотів, бо любив перекидати сторінки вгору.

      Творив легко, можна сказати, одразу набіло, майже без виправлень. Перед тим як викласти думки на папір, довго і ретельно обробляв, відшліфовував у СКАЧАТЬ