Григорій Косинка. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Сонце золоту пряжу пряло на Дніпрі, а в степу білими, як молоко, гречками меди пахли… Ні, ні, я розкажу тобі про мед, але обмину красу… Добре?.. Ми слухали журливу сагу Дніпра, який полоскав наші ноги і плакав на білому піску: припаде, мов до грудей, до берега, задзвонить, і на камінцях бринять старечі сльози…

      Дивувались: “Чудний Дніпро!”

      А він засинів, напнувся до сонця й покотив золотою отарою в синє небо якусь дивну молитву; видзвонював її на камінцях, пестив хвилями, а далі поцілувався з вітром, злився над далеким бором із клаптями білих хмар і – поплив залізний, як кована небесна дорога… На небі гасли світові зорі, кресала білий вогонь на сході зірниця, а поділки синьої ночі тремтіли, застелялись сизим туманом, і тільки над Дніпром била крилами ще ніч, як заспана птиця…»

      Не можна обминути й такої риси Григорія Михайловича, як любов до тварин. Одного разу, ідучи пізненько додому, ми побачили руду пухнасту грудочку, що тихенько скавулила. Григорій якось по-дитячому попросив: «Тамара, давай заберемо, давай!» І подививсь на мене благаючими очима. У цуценяти була симпатична мордочка, а саме таке непосидюче, пронизливе: снувало туди-сюди, а ми все казали: «А зась, а зась!» Оце слово «зась» і стало йому ім’ям.

      Григорій Михайлович дуже любив його і розмовляв з ним. Працюючи, Косинка читав написане вголос і звертався до Зася, ніби бачив у ньому друга. Підійдеш, бувало, стиха й заслухаєшся з того одноосібного діалогу. Я завжди з цікавістю слухала, як Косинка читав сам собі і прислухався до ритміки свого слова. Писав, можна сказати, з голосу.

      З будь-яким проханням Гриць звертався до мене з такою мімікою й словами, що не можна було відмовити. Проте іноді відмовляла: хотіла побачити, як воно буде далі. Тоді Гриць починав скаржитися собачаті на мене. Починали тоді кружляти вдвох. Зась гавкав і смикав мене, а Гриць промовляв власними римованими співаночками прохання. Я записувала ці співаночки, й так шкода, що вони загинули.

      Не дивуйтеся всьому розказаному, адже ми були ще такі юні!

      У творах Косинки зустрічаються розмови з живими й неживими предметами. Наприклад: «…Ну, ну… вже й цілуватися лізе! Кажу це до сонця…»; «Дзвони, степе! Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце; лізе божа корівка, беру її ніжно на руку й запитую: “Хочеш на коліна, до сонця?” – “Можна. Так, берись лапками за штани, далі… дурна, падаєш? А я, по-твоєму, як держусь?..”»

      Григорій Михайлович мав тонкий слух, а от голосу бракувало. Він дуже любив спів і глибоко відчував народну пісню. Казав, що пісня збагачує душу. Любив гру скрипки. Про музику казав, що це не розвага, а потреба, вона впливає на почуття й володіє чарівною силою. А пісня – це музика і людський голос разом. І жодний інструмент неспроможний передати мелодійність такого поєднання.

      Любив музичні й вокальні твори ліричного й героїчного характеру. Назву кілька: «Думи мої, думи мої» (Т. Шевченка), «Чуєш, брате мій, товаришу мій…» (слова Б. Лепкого), «Лісовий цар» (балада Гете – Шуберта), «Де ти бродиш, моя доле» (дует, слова СКАЧАТЬ