Американська трагедія. Книга 1. Теодор Драйзер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сорок п’ять, він з’явився до м-ра Уі-пла, свого найближчого начальника, і той поставився до нього схвально, – не тільки за те, що на ньому добре лежав формений костюм, але за його вигляд у цілому, – і з цієї хвилини весь світ для нього зовсім змінився. Клайд і ще сім юнаків виструнчились перед м-ром Уіплом у службовому приміщенні, яке межувало з бюро обслуговування, і начальник оглянув їх; після того, як тільки годинник продзвонив шість разів, весь загін промарширував вестибюлем повз головне бюро і великі сходи до конторки м-ра Уіпла і далі, до довгого ослона. Тут усі вісім хлопчиків сіли (Клайд – останнім у ряді), чекаючи викликів, готові кинутися виконувати будь-яке доручення: змінена команда м-ра Уіпла була відведена в приміщення для службовців і там відпущена. Пост м-ра Уіпла за конторкою на зміну йому посів м-р Барнс.

      Дзень!

      Задзвонив дзвоник біля конторки номерного клерка, і перший хлопчик побіг.

      Дзень! – продзвеніло знову, і підхопився другий хлопчик.

      – Черговий! До центрального входу! – гукнув м-р Барнс, і третій хлопчик поплив по мармуровій підлозі до дверей і підхопив чемодани нового пожильця, чиї білі бакенбарди і не по літах світлий шерстяний костюм навіть недосвідчене око Клайда помітило за сто кроків. Таємниче й священне видіння – чайові!

      – Черговий! – знову гукнув м-р Барнс. – Довідайся, чого хоче дев’ятсот тринадцятий. Води з льодом, певно.

      І четвертий хлопчик зник.

      Клайд, весь час пересуваючись на ослоні слідом за Хеглан-дом, якому доручено було трохи його підучити, напружено вдив-лявся й прислухався. Нерви його були такі натягнуті, що він насилу дихав, раз у раз здригався й ніяк не міг всидіти спокійно; Хегланд, нарешті, сказав йому:

      – Кинь ти боятися. Дужче тримай віжки, зрозумів? Усе буде гаразд. Мене спочатку теж трусило, з новаками завжди так. Але це ж не робота. Легше треба, от що. І нема чого витріщатися на всі боки – дивися прямо перед собою, ніби й ніщо тебе не обходить.

      – Черговий! – знову гукнув м-р Барнс.

      Клайд ледве тямив, про що говорив Хегланд.

      – Сто п’ятнадцятий вимагає паперу і пер.

      П’ятий хлопчик зник.

      – Де ви берете папір і пера, коли треба? – благальним тоном засудженого до страти спитав Клайд свого навчителя.

      – Я ж тобі казав, – у клерка, де ключі видають. Онде, ліворуч. Він дасть і паперу, і пер. А воду з льодом береш у тому залі, де ми щойно ставали на перевірку. Отам, у кутку, маленькі двері, бачиш? Хлопцеві, який наливає воду, інколи даси десять центів, – його теж треба задобрити.

      Дзень! – дзвоник номерного клерка.

      Шостий хлопчик, не кажучи ні слова, пішов виконувати якесь доручення.

      – І ще запам’ятай, – провадив далі Хегланд, переконавшись, що надходить його черга, і поспішаючи дати Клайдові останні поради: – Коли захочуть чого випити, напої одержиш отам, за їдальнею. Та не плутай СКАЧАТЬ