Українська модерна проза. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ приложив вухо і слухав – холонуло серце, – тихо, хоч маком сій.

      – А-ах! – рознісся страшний крик з іншої кімнати.

      Іван не знав, що робити, прожогом кинувся до вікна.

      Вернувся, припав до канапи, закрив очі, немов би спав.

      В ательє вбігла налякана Оксана:

      – Ой пане, вставайте, пані страшно захоріли! Скрикнули з просоння, здавалось їм, наче щось вкусило…

      Іван насилу подався в кімнату. Ганна лежала в судорогах страху. Очі її горіли вогнем, дивилась на нього довго і глибоко, наче цілу душу пронизувала, не міг видержати її зору. Опустив повіки, звісив голову на груди.

      – Що вам, пані? Успокійтесь! – зацитькувала Оксана.

      – Я мала страшний сон, такий страшний, – говорила Ганна тихим болючим голосом, – не тямлю вже, якась вода, гей море, била мене в груди, а потім лягло на мене щось таке тяжке і мучило, якийсь дужий красень. Тільки я не могла йому дивитись у вічі, така ясність била йому з лиця… І він кинув щось на мене, щось таке зимне та слизьке ховзнуло мені попід груди і вкололо мене в саме серце, так вкололо, що я насилу відірвала його.

      – Як болить! – лебеділа Ганна, стискаючи рукою закриті груди. Лице її викривилось болісно і видалось йому дивно гарним. В очах засвітилися сльози і тремтіли на довгих чорних віях, по чолі пересунулась зморшка і надихала лице виразом глибокої задуми, білі личка спалахнули блідим рум’янцем і спали з овалю. Іван увесь прикований дивився на неї і слідив кожний її подих.

      Здається йому: та гадюка втекла під його серце, обвинула його, стиснула і смокче його кров. Не видержав – припав до ніг своєї дружини, ляг серед постелі і закричав розпучливо, тремтячи на цілому тілі:

      – Ганнусю моя, Ганнусю, серце! Я злочинець, я тебе зі світа згладив, Ганнусю!

      Жінка аж на біль забула, видивилась на нього остовпілими очима та й прошептала:

      – Та чого ти, Ваня, чого?..

      – Вибач мені!

      – Я тебе не виную, Ваня, вона всьому винна – гадюка!

      – Гадюка, гадюка! – залебедів трохи не божевільно Іван, обгортаючи її ноги. Ганна гладила його по чорній кучерявій голові білою, як сніг рукою, і мовила глибоко розніженим голосом:

      – Я провинилась, я не щирувала, через неї тебе дрочила доктором, та я невинна, Ваня!

      – Ти невинна, ти янгол проти мене, а я душогуб, я злочинець, я убийник! Доктора! Скажу все!

      – Не хочу, Ваня, – молила Ганна, ціла мінячись, щораз сильнішим голосом, – не хочу його видіти на очі, не говори мені того слова «доктор», не кажи, він мене зі світа збавив, щастя наше забрав, – не хочу, не хочу!

      – Другого, іншого, якого-небудь!

      – Не хочу, Ваня, хочеш мене вбити, клич – не хочу ніякого, згину тут, а не хочу, – ціла позеленіла і стала бити ногами.

      – Мій Боже, мій Боже! Але ти не знаєш!..

      – Знаю, Ваня, знаю, не хочу його, хочеш мене вбити – клич, та я не хочу, не муч мене, не край, не ріж мого серця! – стала кричати божевільним криком і вибухнула нагальним плачем.

СКАЧАТЬ