Олмейрова примха. Джозеф Конрад

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ палко сподівався. Одягнена в ненависне європейське вбрання, тоді як на ній зосереджувалась увага всього батавського громадянства, молода монастирська вихованка стояла перед вівтарем поруч з невідомим, незадоволеного вигляду білим чоловіком. Нелегко було й Олмейрові. Він відчував огиду й майже непереможне бажання втекти. Та тверезий розум і страх перед тестем, а також міркування про свій добробут удержали його від бешкету. Даючи присягу вірності перед вівтарем, він потай планував, як спекатись у, можливо, недалекому часі гарної малайки. А дівчина, досить затямивши з науки в монастирі, знала, що, згідно законів білих людей, вона буде не невільницею Олмейрові, а його дружиною, й дала собі обіцянку поводитись із гідністю в новому своєму становищі.

      Отже, коли «Блискавка», навантаживши матеріал на нову будівлю, залишила батавський порт, везучи молодих до незнаного Борнео, не було поміж них того кохання й щастя, яким старий Лінгард звик вихвалятися перед своїми приятелями на верандах різних готелів. Сам старий морець безумовно був щасливий. Він виконав свій обов’язок щодо дівчини. «Знаєте, я осиротив її», – не раз сумно говорив він, розмовляючи про власні свої справи з портовими п’яницями, як звик це робити. І вигуки похвали підпилої авди-торії ущерть сповнювали його просту душу почуттям гордощів і захвату. «Я зробив усе як слід», – була друга його увага і, згідно зі своїми принципами, він з гарячковою хапливістю будував комори та будинок на березі Пантаї-річки. Будинок для молодят, комори на крам для величезної торгівлі, що мав розпочати Олмейр, тоді як Лінгард цілком хотів присвятити себе якійсь таємничій справі, про яку говорив лише натяками, але зрозуміло було, що мовиться про золото та діаманти десь у глибині острова. Олмейр теж нетерпеливився. Якби він знав, що чекає на нього, то, певне, не дивився б такими жадібними, повними сподіванки очима на Лінгардову експедицію. Він стояв, стежачи, поки останній човен зник за кривиною річки, а тоді повернувсь і глянув на гарненький, наче лялечка, будинок та на величезні комори, ретельно збудовані цілою армією китайських теслів, на новий причал, біля якого скупчилися торговельні човни, й відчув пиху, так ніби весь світ належав йому.

      Та світ треба було ще здобувати і здобувати не так легко, як йому це здавалося. Незабаром він побачив, що не до вподоби йому цей западок, де старий Лін-гард та власна його, Олмейрова, слаба воля оселили його поміж безчесних інтриг та лютого змагання за торгівлю. Річку опосіли араби, збудувавши торговельний пост у Самбірі й, торгуючи, були панами становища та не терпіли конкурентів. Лінгардові не пощастило в першій його експедиції, й він поїхав знов, витративши всі прибутки з Олмейрової торгівлі на таємничу свою мандрівку. Олмейр змагався з труднощами свого становища, не маючи ні приятеля, ні порадника, лише протекцію старого раджі, попередника Лакамбового, яку той дарував йому заради Лінгарда. Сам Лакамба жив тоді як приватна особа на рисовій плантації за сім миль униз понад річкою, вживаючи СКАЧАТЬ