Усі гетьмани України. Легенди. Міфи. Біографії. Игорь Коляда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм Учням, І казав: “Прийміть, споживайте, – це тіло Моє”. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: “Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!”»

      Ы ми споживали тіло брата свого, проливали сторіками кров козацького роду, проклинаючи, забували та нехтували нашою прадідівською славетною минувшиною. Забуваючи, плюндрували козацькі могили.

      Зраду чинили Історії нашій.

      І була Юдина зрада.

      «Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріот-ським, подався до первосвящеників, І сказав: “Що хочете дати мені, І вам покажу Його, І видам Його!” І вони виплатили йому тридцять срібняків».

      Отак і ми, за безцінь продавали батьківські скарби, міняли їхню славу на славу підлабузників та манкуртів-безбатченків, за жалюгідний мізер платні відмовлялись від їх козацької справи – боротьби за волю України.

      І було зречення Петра.

      «…тоді він став клястися та божитися: “Не знаю цього чоловіка!” І заспівав півень тієї хвилі. І згадав Петро сказане слово Ісусове: “Перш ніж заспіває півень – відречешся ти тричі від Мене”».

      Петро відрікався тричі. Ми ж – тридцять по тричі. Зрікались Бога, Церкви, могил наших прадідів-дідів, зрікалися «зрадника», що фундуював церкви та школи, – гетьмана І. Мазепи, зрікалися вигнанця, що і на чужині життя віддавав за Батьківщину, а згадували лише «як про співучасника страшного злочину, що не доніс про нього», – гетьмана П. Орлика, зрікалися нескореного тортурами та сильного духом, що царю без остраху говорив у вічі слова правди, – гетьмана П. Полуботка.

      Зрікалися рідної мови, рідної пісні, батьківської віри, рідної історії, власного родоводу, власного коріння.

      Немає призабутої спадщини, є спадщина зречень.

      І був суд у Понтія Пілата.

      «І як побачив Пілат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший станеться, набрав він води, та й перед народом умив свої руки та й сказав: “Я невинний у крові Його!”»

      Подивимось на руки свої.

      І були муки, і були знущання, і була Голгофа.

      «І роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього. І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялись з Нього й казали: “Радій, Царю Юдейський!” І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й били по голові Його.»

      Голгофи у нашого народу як верстові стовпи.

      Голгофа голодоморів.

      Голгофа сталінської опричини.

      Голгофа фашизму.

      Голгофа брежнєвсько-андроповського мовчання.

      Голгофа Чорнобиля.

      Стачило б на кількасот літ.

      Настав день. І Воскрес Він!

      Настав час воскресіння і для України!

      Воскресни, наш козацький роде! Воскресни в нащадках своїх! Бо воскреслому роду – не буде переводу!

      Розкидавши каміння нашої історії – збираймо ж, браття, його заради долі кращої для нашої Батьківщини, во ім’я славних пращурів – козаків, Когорти Лицарів – Не-переможених Силою та Духом!

      Прочитайте знову сторінки нашої історії!

      Хай долі наших Ясновельможних гетьманів допоможуть вам осмислити її!

Автори

      «Особисто знаний ворогами» Дмитро Байда-Вишневецький (р. н. невід.—1564)

      З-поміж багатьох козацьких ватажків раннього періоду козацької історії чи не найбільшою славою вкрив себе князь Дмитро Вишневецький, що походив з роду князів Гедиміно-вичів і який на початку 1550-х років заснував замок на острові Мала Хортиця, згуртував навколо нього козаків і цим поклав початок Запорозької Січі. Саме тому його вважають першим козацьким гетьманом.

      Ім’я Дмитра Вишневецького, князя із литовської родини, нащадка Гедиміна, васала литовсько-польського короля, хоча й православного за своїм віросповіданням, володаря величезних маєтків на Кременеччині, – вперше згадується в документах 1545 року під час ревізії Кременецького замку. У цей час королівський комісар Лев Патій проводив люстрацію (ревізію) Волинського воєводства. Документи свідчать про те, що князь Дмитро Іванович Вишневецький особисто прибув до міста Кременець, де перебував королівський комісар, і показав, що у Кременецькому повіті він володіє помістями Кушнин, Підгайці, Окнин, Гараж, Камарин, Крутнів і Лопушне. Князь був одним з чотирьох синів Івана Михайловича Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни з родини Олізарів.

      Як засвідчує «Родословна книга», батько Д. Вишневецького – князь Іван Михайлович з 1533 року був старостою єйшиським і воронянським, СКАЧАТЬ