Шляхи долі. О. Генри

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ «Я тільки забіг на хвилинку. Мені сказали, що тут прийнято з’явитися у вас, перш ніж починати тур містом. Я щойно прибув кораблем із Техасу».

      – Радий вас бачити, містере… – сказав консул.

      Малий засміявся.

      – Спраґ Далтон, – сказав він. – Смішно чути, як це звучить. У Ріо Ґранде мене називають Малий Льяно.

      – А я Текер, – сказав консул. – Візьміть собі плетене крісло. Якщо ви приїхали інвестувати, вам знадобляться кілька порад. Тут вас обдеруть до останнього золотого зуба, якщо не зрозумієте системи. Хочете спробувати сигару?

      – Дуже дякую, – сказав Малий, – але я і хвилину не протягну без своїх самокруток, – сказав Малий і дістав із кишені маленький мішечок.

      – Тут розмовляють іспанською, – сказав консул, – вам потрібен буде перекладач. Я буду радий якось вам допомогти. Якщо будете купляти землю під фрукти чи захоче-те отримати пільги, вам знадобиться хтось, хто знає що тут і до чого.

      – Я говорю іспанською, – сказав Малий, – разів у дев’ять краще, ніж англійською. Там, звідки я родом, усі нею розмовляють. І я не планую щось купляти.

      – Ви говорите іспанською? – задумано сказав Такер. Він уважно розглядав Малого.

      – Ви й схожий на іспанця, – продовжив він. – І ви з Техасу. І вам напевно не більше двадцяти чи двадцяти одного року. Цікаво, як у вас із витримкою.

      – А вам треба прокрутити якусь справу? – спитав техасець із несподіваною проникливістю.

      – А ви відкриті для пропозицій?

      – Навіщо заперечувати? – сказав Малий. – Я встряв у невеличке заворушення зі зброєю в Ларедо й завалив білого. Під рукою не опинилося жодного мексиканця. От я і приїхав у ваш папуго-мавпячий край, щоб трохи понюхати іпомеї і нагідки. Sabe, розумієте?

      Такер підвівся і зачинив двері.

      – Покажіть руки, – сказав він.

      Він взяв Малого за ліву руку й пильно оглянув долоню.

      – Може і вийти, – сказав він схвильовано. – Плоть у вас міцна, як дерево, і здорова, як у немовляти. Загоїться за тиждень.

      – Якщо хочете втягнути мене в кулачні бої, – сказав Малий, – то не спішіть ставити гроші. Якщо на пістолетах – я в ділі. Але ніяких бійок голіруч, я не буду дряпатися, як дамочка на чаюванні.

      – Ні, усе простіше, – сказав Такер. – Станьте сюди, будь ласка.

      Він показав через вікно на двоповерховий побілений будинок із широкими верандами, який виринав із темно-зеленого тропічного листя на порослому деревами пагорбі, що спускався до моря.

      – У тому домі, – сказав Такер, – старий кастильський джентльмен із дружиною не можуть дочекатися, щоб стиснути вас в обіймах і набити ваші кишені грішми. Там живе старий Сантос Урік. Йому належить половина копалень країни.

      – Ви що, блекоти об’їлися? – спитав Малий.

      – Сідайте, – сказав Такер, – і я все вам розповім. Дванадцять років тому вони втратили дитину. Ні, він СКАЧАТЬ