Пливе човен – води повен. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

      Після розкішної купелі я перебував у блаженстві. Тіло ніжилося, а погляд знічев’я ковзав по обличчях розбійників, на відміну від мене – добровольця, засуджених до весел волею Полупуда. Похмурі, злі очі, в яких читається побажання нам здохнути в муках, але при цьому дивляться прямо, не відводять запопадливо погляд. Вони підкорилися силі та обставинам, але не скорилися. І тільки один погляд в ту саму мить, коли Полупуд заговорив про риболовецькі снасті, раптом вильнув занепокоєно.

      Ого! Я, звісно ж, не Шерлок Холмс чи інший майстер дедуктивного методу, що вміє помічати найдрібніші деталі та робити з них приголомшливі висновки, але теж полюбляв дивитися детективні серіали.

      – Василю… – покликав неголосно. – Допоможи мені встати, будь ласка.

      Націлений на риболовлю, козак здивовано озирнувся, але видно щось зметикував, бо нічого не сказав. Навпаки, допоміг піднятися і підтримав, коли я ступив до Тіпуна і торкнувся долонею чола розбійника.

      – Ти чого, паничу? – сіпнувся той. – Зовсім очманів?

      Але Полупуд, схоже, вже призвичаївся, що мої дивацтва приносять зиск.

      – Сиди тихо! – гримнув на керманича. – Ви, остолопи царя небесного, поняття не маєте, кого в полоні тримали. Петро Ангел – то потомствений ворожбит і характерник. Бачить минуле і те, що ще не збулося. Тому й напад ваш не вдався, що він заздалегідь приготувався. Та нащо я вам про те кажу? Самі бачили, як він став палити з обох рук, коли ви ще й голови над бортами підняти не встигли.

      Усе, звісно, було інакше, але кого цікавлять деталі, якщо сказано таким поважним тоном? Ось так і писалися літописи, за якими нащадки історію вчать і документами вважають.

      – Тож, не смикайся, Тіпуне. Ворожбит знає, що робить. А як спитає що, навіть не думай крутити – навік онімієш.

      Я не збирався затівати виставу, але після такої реклами задкувати негарно. Назвався грибом, лізь у борщ.

      – Бачу… – забубонів замогильним голосом. – Таємне бачу… Квод ліцет йові, нон ліцет бові! Темна вода во обле-цах, і Блаженні ниці духом… Зрада довкола заткала невід… Зік транзіт глорія мунді! Лист у лісі заховано, вовк уночі крадеться… Чорний ворон над стервом кружляє… Кров Ірода на чолі Давидовому… Трах-тібідох… трах-трах…

      Нести подібну ахінею я міг би годинами, не складніше ніж на іспиті без підготовки відповідати на запитання. Головне впевнений тон і погляд. Не знадобилося, керманич зламався раніше. Завив дурним голосом і відсахнувся.

      – Василю! Забери його! Заради всього святого! Не губи душу! Я все розповім! Богородицею клянусь, тіпун мені на язик…

      А я що? Колгосп справа добровільна. Як сам, то й сам… Але не втримався. Нахилився до вуха Тіпуна і виголосив трагічно:

      – Послухай, нещасний, мудрість Піфагора Самоського! Бо саме він першим довів, що сума квадратів катетів дорівнює квадрату гіпотенузи… А тому, в усьому світі – навіть потойбічному – Піфагорові штани на всі боки рівні!

      – Я СКАЧАТЬ