.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мереживо, що знаменитий Кноський лабіринт, той самий, де мешкав Мінотавр, у порівнянні з плавнями Великого Лугу – Хрещатик. І ні на одному перехресті жодного вказівника. Кожен поворот – випробування долі і гра випадку. Можна проскочити на нове повноводе плесо, а можна влетіти у таку хляповицю, де від води тільки сирість залишилася, а все інше – мох, комарі, п’явки та жаби.

      А головне, через густі зарості осоки та очерету, далі ніж на кілька метрів нічого не видно. Чи по руслу звивистої річки пливеш, чи поміж островами петляєш – берег лиш іноді вигулькне. Та й то не весь, а тільки покажуться над китицями верхівки вікових дерев. Враження, наче не водойма навколо, а ліс заповідний, і днище байдака не по мілині, а по сплетених кореневищах шкребе. І весь час доводиться обертати весла, тому що для гребка немає простору, а можна лише відштовхуватися. Поглядаючи з побоюванням вгору… Того й гляди з тих хащів рись на спину стрибне.

      А потім ще один поворот і… знову навколо тільки водна гладь. Тиха і спокійна. Рясно засіяна жовтими кубушками та білими водяними ліліями, які в народі лататтям звуть. Краса – аж дух захоплює. Хоча це швидше за все від густого аромату квітів і постійної напруги м’язів. Ось коли мені вперше довелося збагнути і відчути всю повноту терміна «каторга».

      Ні, я і до цього знав, що каторгами називали турецькі веслові судна, типу галер. І що веслярами на них були засуджені до довічного ув’язнення злочинці та невільники. Але чому саме це слово стало загальною назвою для усіх видів важкої, виснажливої праці, зрозумів лише тепер. Посидівши півдня на веслах. Чесно кажу – ворогові не побажаю…

      Мозолі на долонях – це дрібниці. Поплював, обмотав весло ганчіркою… Не надто приємно, але можна терпіти. А от біль, що оселився в кожній клітині рук і спини, і радісно вгризається в них зсередини при кожному русі… Ломота в попереку, що обпалює, немов розпечений прут, судоми у литках… Сохрани, Господи… Ніколи не вважав себе слабаком, але тут спасував… Не добровільно. Характер не дозволив. Просто в один момент хлинула носом кров, і я без пам’яті сповз на дно байдака.

      – Панич… – пробурчав керманич. – Ні, все ж треба було прибити, тіпун мені на язик. Ось, як відчував. Через нього усе… Якщо доведеться коли Крука зустріти, клянусь, що здеру з нього сотню дукатів. Ту, що отаман за панича виручити хотів. Тіпун мені на язик.

      – Суши весла!

      Василь, не довго думаючи, схопив мене в оберемок і сунув з головою в річку…

      Райське блаженство.

      – Не потонеш?

      Я тільки посміхнувся у відповідь на таке дурне запитання. Людина ж на вісімдесят відсотків складається з води. Як же вона сама в собі потонути може? І взагалі, життя саме звідси на сушу виповзло.

      – Тоді тримай мотузку… Допомога знадобиться – клич. І не мокни довго. Пропасниця кинеться.

      Це я розумів. Після сильного перегріву різке охолодження загрожує різними ускладненнями, аж до паралічу серцевого м’яза, але зараз мені було наплювати на все страхи СКАЧАТЬ