Пливе човен – води повен. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

      – Не дурніший за тебе буду, тіпун мені на язик. Все життя на воді… Розумів, що до турків ви не попливете, проти течії на веслах не здужаєте, а вітру попутного не було. Та й про протоку цю чувати доводилося. Заходити – не заходив, брехати не стану, але що є вона, про це знав. От і пильнував в обидва, коли на крузі, сплетеному з гілок, уздовж берега пливли. Правда, замалим не проскочив. Пощастило – пальбу мушкетну почув. Так і знайшли вас.

      – Пощастило, кажеш?

      – Чому ні? – розважливо відповів керманич розбійників. – Хто міг знати, що панич в обнімку з пістолями спить? І тим паче, навіть якщо б хто сказав, не повірив би, що таке розманіжене стріляти вміє. Тож, якби не цей конфуз, усе б могло інакше статися. Ну, та чого вже… Зрубавши голову, за волоссям не жалкують. Ваша взяла… Ти б, Василю, перев’язав мене, чи що? Живіт капшук захистив, а руку не прикрив. Зачепило… Кров’ю не спливу, тіпун мені на язик… але силу втрачу. А яка вам користь з немічного?

      – Це можна…

      Козак розірвав рукав на камзолі керманича. Рясно посипав рану порохом і клацнув кресалом. Блимнуло, як при фотоспалаху, і Тіпун простогнав крізь зціплені зуби щось не для вух ченців і дам. Потім глибоко вдихнув і промовив уже нормальним голосом:

      – Дякую, тіпун мені на язик. Щоб ти здоровий був…

      – Вибач, з пов’язками возитися ніколи, – спокійно відповів запорожець. – Але за «спасибі» навіть кума з кумом спати не хоче… За це ти мені розкажеш, де такий знатний товар взяли і кому везли?

      – Розповім, Василю, – погодився керманич. – Неодмінно розповім. Тільки не тобі, а кошовому. Я, знаєш, пожити ще хочу. В крайньому випадку – померти без мук. Сам розумієш, що чекає харциза в Січі. А крім цього мені в обмін на легку смерть запропонувати нічого. Таке моє слово буде. Ну, а погоджуватися чи ні – вирішувати тобі… Тільки спершу ось про що подумай: які тортури ти зможеш придумати, з тих що мене не чекають на Січі? Якщо не домовимося?

      Полупуд посмикав вус і кивнув.

      – Завше хитрим був. Розумію. Нехай… Сідай до керма. Але дивись мені… заманеться утнути щось, то відразу зрозумієш, що сильно помилився. І везіння твоє на іншому березі Дніпра залишилося. Поруч з Круком.

      Розмовляючи з керманичем, запорожець не забував і про інших розбійників. Так що коли ті отямилися, то виявилися прив’язаними до лав. Причому так хитро, що будь-яка спроба звільнитися міцніше затягувала петлю на шиї. І бранці це дуже швидко зрозуміли, тому сиділи смирно, тільки очима лупали. Роти їм Полупуд теж заткнув. На всякий випадок. Схоже, не повірив Тіпунові, що той вирушив у погоню лише з трьома розбійниками.

      Я теж. Тому участі у розмові давніх знайомих не приймав, а квапливо заряджав пістолі й мушкети. До слова, без належних навичок, це доволі клопітка справа. Особливо, якщо поспішаєш. То порох повз дуло просиплеш, то кулю впустиш. Або пиж вставити забудеш, і все висиплеться.

      Так що до того моменту, коли з риком, виттям і свистом на байдак з усіх боків полізли СКАЧАТЬ