Вибрані твори. Казимир Твардовський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ було, наприклад, із законом, який стверджував, що планети рухаються по колу. Проте закон, що кожна річ має свою причину, є безумовно істинним, є першим правилом нашої діяльності та мислення, і якби ми хоча б на мить засумнівалися в його істинності, то перестали б їсти, спати, говорити тощо, одним словом, створювати всі ті умови, які, як причини, викликають певні наслідки.

      Але й друге правило не спирається виключно на досвід, адже, як я вже згадував, досвід вказує нам на ті випадки, які суперечать цьому закону. Отже, якщо з одного боку цей другий закон подібний до першого тим, що не спирається на досвід, то з другого боку він відрізняється від нього тим, що перший закон, так званий закон причиновості, є аксіомою, тобто твердженням, якого не можна довести, але яке виключає будь-які сумніви, і в яке кожен повинен вірити, так само як і в те, що між двома точками можна провести лише одну пряму лінію, а це є геометричною аксіомою, яку також довести неможливо (приклад про два числа, які рівні третьому).

      Другий же закон, далеко не такий чіткий та загальний, оскільки не виключає можливості винятків та модифікацій, вже не є аксіомою, а наслідком розумового інстинкту, причому вираз «розумовий інстинкт» має нам слугувати за визначення не витлумаченої для нас необхідності, яка змушує нас до того, що ми віримо у різноманітні речі і до різноманітних речей пристосовуємося. Так, наприклад, на основі цього розумового інстинкту ми сліпо віримо нашій пам’яті, хоча вона дуже часто вводить нас в оману.

      Іншого роду трудністю є опис явищ, яких ми чуттєво не сприймаємо, психічних явищ. Тут, відповідно, спостереження є зовсім неможливим, тому що не лише ніхто інший не бачить явищ моєї психіки, але навіть я сам не спроможний спостерігати того, що відбувається в моїй психіці, під час того, як це відбувається. Якщо, наприклад, я хочу спостерігати яке-небудь відчуття смутку, злості, радості тощо, то тієї миті, коли в мені виникає цей намір спостерігати, відчуття смутку, злості, радості в мені згасає. Це є наслідком так званої «вузькості свідомості», яка в дану мить дозволяє спрямувати нашу увагу лише на одне психічне явище; також, наприклад, той, хто захоплений враженнями, спричиненими прекрасним краєвидом, не чує у цей час того, хто до нього мовить. Тому, коли ми описуємо психічні явища, то покладаємося тільки на пам’ять. Наша віра у пам’ять, як я вже згадував, є наслідком розумового інстинкту, адже пам’ять не лише може нас настільки обманювати, що може подати нам розмаїті речі як такі, що з нами відбулися, хоча їх ніколи не було насправді; окрім цього, кожному відомо, як зовсім по-іншому річ зображується в пам’яті, аніж є насправді. Кожен, хто довгі роки не відвідував якогось місця і до нього повертається, спостерігає, що розмаїті речі постають перед нами інакше, аніж ми мали їх, як говориться «у пам’яті». Тож хоча при спостереженні психічних явищ час, протягом якого вони були зачеплені пам’яттю, є значно коротшим, все ж можна легко зрозуміти, що і тут не обійдеться без певних, хоча й невеличких, СКАЧАТЬ