Вибрані твори. Казимир Твардовський

Чтение книги онлайн.

      Ergo sum. Я є, я існую не як сукупність психічних явищ, але як суб’єкт, з якого ці явища походять. Переконання про єдність й тотожність мого «я» не обманює мене, кажучи, що спостережувані мною психічні явища стосуються одного-єдиного «я», яке триває посеред змінних і щораз нових проявів психічного життя. А хто це заперечує, хто вважає, буцімто знає, що такого суб’єкта не існує, той сам собі суперечить, адже з його гаданого знання випливає висновок, що він не може мати жодного знання.

      Переконавшись, що психічні явища мають суб’єкт, до якого належать як акциденції до субстанції, ми повинні запитати себе, яким є цей суб’єкт. Ми не маємо внутрішнього досвіду цього суб’єкта; спостерігаємо лише явища; але, може, вид цих явищ разом із фактом єдності свідомості й тотожності нашого суб’єкта дозволить нам шляхом висновування сказати щось про властивості цього суб’єкта. Тож замість того, аби почергово з’ясовувати, чи матеріалісти, або ж моністи, або інші, мають слушність, видаючи свої визначення суб’єкта за єдино правильні, ми старатимемося безпосередньо виявити такі ознаки суб’єкта, які б eo ipso дозволили нам вирішити, чи наше «я» слід розуміти в дусі тої чи іншої філософської школи.

      За вихідний пункт ми знову обираємо той безсумнівний факт, який нам добре відомий з внутрішнього досвіду. Дуже часто стаєть-ся так, що ми порівнюємо між собою два предмети. Коли, наприклад, ми переконуємося, що ми одночасно щось чуємо і бачимо, це переконання ґрунтується на порівнянні часу, в який відбувається зорове враження, і часу, властивого слуховому враженню. Отже, порівнюємо одне враження з іншим з огляду на час, в який вони відбуваються, і доходимо висновку, що цей час є тим самим для обох вражень. Таким чином, маємо чотири окремі психічні явища: 1) виображення барв і форми (зорове враження), 2) виображення звуку (слухове враження), 3) акт порівняння, 4) судження, що два враження є одночасними. Нам достатньо звернути увагу на перші три явища.

      Тож факт, що ми порівнюємо між собою психічні явища, якими є в нашому випадку зорове враження і слухове враження, сам цей безумовний факт дозволяє нам стверджувати з цілковитою певністю, що суб’єкт цих явищ є одиничним, що він не складається з частин; а твердження це можна довести за допомогою розмірковування, проти якого не можна висунути жодного заперечення. Адже якщо припустимо, що суб’єкт складається з частин, і кожне явище помістимо в одній частині, тоді порівняння явищ взагалі стає неможливим. Цю важливу істину можна сформулювати так. Психічне явище, позначене числом (1), нехай міститься в частині А суб’єкта, явище, позначене числом (2), нехай перебуває в частині В суб’єкта. Тож, де помістити явище, позначене числом (3), сам акт порівняння? Якщо ми його помістимо в частині А, йому буде доступним лише явище (1), тобто зорове враження; однак йому не буде доступним явище (2), з яким явище (1) слід порівняти. А якщо ми його помістимо в частині В суб’єкта, йому буде доступним лише явище (2), слухове враження, без явища (1), тож для СКАЧАТЬ