Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

      – Не сподобалося? – посміхнувся отець Никифор. – Ось тобі інше порівняння. Священнослужителі – суть пастирі, а прихожани – паства. А тепер скажи сам, хто пастирям допомагає отару від звірів хижих охороняти?

      – Пси?

      – Саме так… – ще ширше посміхнувся піп. – Чотириногі, кошлаті і навіть звуться схоже – вівчарки. Але й ікла як у звірів, і в отару їх не заженеш. Зате саме з них найбільше користі, коли пастир не дасть вовкам ради ні добрим словом, ні патерицею.

      Потім посерйознішав і благословив козаків хрестом.

      – Ідіть, пси Господні, робіть свою справу. І пам’ятайте, якщо Отець Небесний дав комусь ікла замість зубів, значить, такий Його промисел. А значить, не розмірковувати та сумніватися вам належить, а використовувати сили і вміння на славу Його. Бийте ворога з любов’ю, вірою, милосердям і християнською смиренністю в серці. Амінь.

      Козаки побожно перехрестилися і вклонилися іконостасу.

      – Але потім, Тарасе, я чекаю тебе в сповідальні. Та й тобі, старий грішнику, не завадить зайвий раз душу очистити. Пам’ятайте, чим брудніша робота, тим довшу і ретельнішу купіль по її завершенні прийняти годиться.

      Розділ другий

      Життя рідко гладило Степана Небабу по голові, частіше – навпаки, проти шерсті. У різних тарапатах доводилося побувати, особливо за останні дні, але в цей раз парубок уперше не знав, що робити. А тому відчував неспокій і злість.

      Спершу, хоч і не збирався надто заглиблюватися у минуле, сам незчувся, як слово по слові переповів отцеві Василеві все своє не вельми довге життя, починаючи з того дня, як батько випровадив його за ворота рідної домівки.

      Може, священик вміло направив спогади. Може, жіночі голоси, що жалібно й урочисто виводили молитви змусили парубка відкритися, але виклав Степан отцеві Василю усі вчинки і думки, до самого денця. Нічого не приховав. Ні про ті роки, коли був, хоч і не з власної волі, в науці у чаклуна чорнокнижника, ні про ті дні, що провів під сідлом у личині коня. І – звісно ж, розповів про всі пригоди, що перебув разом із Тарасом Куницею.

      – Господи Боже спасіння рабів Твоїх, милостиве і довготерпеливе, кайся про нашу злобу, не бажаючи смерті грішника, але якщо звернувся до Тебе, живу бути йому. Сам і нині умилостився про раба… і подай йому образ покаяння, прощення гріхів і відпущення, прощаючи йому всяке прогрішення вільне і невільне, примири і з’єднай його святою Твоєю церквою о Христе Ісусе Господь наш, з ним же Тобі личить держава і пишність, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь…

      Священик спершу помолився за грішника, що кається, а потім заговорив, звертаючись до Небаби:

      – Нелегкі випробування випали на твою долю, раб Божий Степан… – промовив задумливо. – Химерним і звивистим був шлях, але привів у храм. Значить, немає на твоїй душі смертного гріха. А що важкою дорогою йшов, так Господь наш нікому не дає ноші понад його сили. І якщо випробовує, значить, любить і вірить, що ти зможеш витримати. СКАЧАТЬ