Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з дівчини прокляття. Правда, не відразу. Трохи доведеться зачекати. Дня три…

      – Прокляття? – Іцхак вхопив зятя за лікоть і потягнув у бік від жінок. – Про це потім. До речі, ти не сумнівайся, я все виконав, як і обіцяв. Віддав отцю Василю рівно десятину. А ще свічок під пуда від себе зверху поклав і майже фунт найкращого ладану. Покійний отаман Терн-Коби-лецький не матиме претензій. У церкві, на спомин його душі і всіх тих нещасних, кого він зі своїми розбійниками зо світу зжив, молебень відслужили і свічки запалили.

      Примовляючи так, Іцхак тягнув Тараса вбік, і тільки відійшовши кроків на десять, з таємничим видом жестом поманив парубка до себе. А коли Куниця нахилився лицем до лиця, корчмар дуже тихо, майже пошепки запитав:

      – Скажи, Тарасе, що ви з батьком такого важливого і цінного знайшли… чи гм… взяли в тимчасове користування? Причому, у самого… – Іцхак спочатку повів головою вгору, але отямившись, різко вказав підборіддям вниз. – Ну, ти розумієш, кого я маю на увазі?

      – Навіть не здогадуюся… – відьмак постарався зберегти на обличчі наївний вираз, але досвідченому торговцю і чаклунський зір без потреби, щоб побачити правду. Особливо, коли відповідь йому і без підказки відома.

      – Тільки не треба мені морочити голову, пане Куниця! Щоб вони такий гевалт влаштували, то треба комусь поважному дуже міцно на мозоль наступити. От я і цікавлюся: де ж ви з батечком примудрилися на ратицях цю саму мозолю знайти і відтоптати? Чи Тимофій сам провернув увесь ґешефт, а ти тепер тільки по векселях платиш?

      – Дядьку Іцхак, – Тарас зітхнув. – Давайте так: ви мені докладно розповідаєте, що тут сталося. А я потім відповім на ваші питання… якщо зумію.

      – Ну, добре… Тільки навряд чи я скажу хоч щось, чого ти не знаєш чи не здогадуєшся? Цим, котрі з рогами, захотілося побачити тебе, і вони не придумали нічого розумнішого, ніж хапатися за мою дівчинку. От я і питаю: яке відношення бідна дитина має до вашого ґешефту? А головне – навіщо для цього турбувати стільки людей? Налетіли, як сарана… Палили, ґвалтували, вбивали… Невже не можна просто зустрітися і все вирішити, як серйозні… Втім, ви слушно сопете носом, пане козак – вони не люди, а тому шляхетно вести себе не вміють. А найняти посередника – кебети немає. Тож я не буду питати занадто багато, скажіть лише – ця, ммм… річ справді така цінна?

      – Так.

      – Спасибі… Чорт, який всю цю метушню затіяв, теж так казав. І мав надію виміняти цю коштовність на Ребекку. Ви можете не повірити, але нечистий вважає, що моя дівчинка достатньо цінна для такого ґешефту? До речі, я хочу поцікавитися: ви би теж погодилися на обмін?

      Тарас похмуро промовчав. Ребекку він кохав усім серцем, але віддати за її життя штандарт архістратига Ми-хаїла, навіть якщо б реліквія була у нього, напевно, не зміг би.

      – Так, так… – старіючи просто на очах, кивнув Іц-хак. – Ісус, коли піднімався на Голгофу, про рідних теж не надто думав… От і побратим ваш, Небаба, напевно, так само вирішив. Тому і запропонував чортові взяти його замість Ребекки і нас з Цилею. Обіцяючи, СКАЧАТЬ