Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ головне, – жодної засідки навколо. Окрім як у церкві, голомозим сховатися було ніде. А це неможливо, бо інакше б зсередини не долинав злагоджений спів.

      Але не дарма ж кажуть, що береженого і Бог береже. Тож, про всяк випадок, юний відьмак ще раз розглянувся, тепер – заплющивши ліве око. Побачене збігалося до найдрібніших подробиць, крім одного – крізь розсмикану, настовбурчену зелень калини проступив образ дівчини. Он воно, значить, як!

      Куниця вийшов з-поза дуба і не те щоб крадькома, але тихо, як на полюванні, попрямував до рідних…

      Мабуть, і справді всі жінки відьми, а інакше чим пояснити, що Ребекка, яка ніяк не могла почути кроки, рвучко оглянулася. А ще за мить – вже висіла на шиї Тараса, зрошуючи його обличчя поцілунками і сльозами.

      – Живий, живий… – примовляла гаряче. – Соколе мій. Живий…

      – Так що з мною станеться? – мляво відбивався Куниця, намагаючись не забути в обіймах коханої, що він не на прогулянці, а присланий отаманом з конкретним завданням. – Заспокойся, серденько. Ви самі як?

      – Ох, – Ребекка відразу обм’якла, і сльози потекли куди рясніше. – Татари… Вночі… А мене… І ось…

      Тарас обережно посадив наречену на землю, а сам встав на коліна поруч, притуляючи її голову до свого плеча.

      – Тихо, тихо, рідненька… Я тут. І тепер уже все буде добре. Вір мені, кохана. Татари скоро заберуться геть із Михайлівки і нікому більше кривди не заподіють.

      – Перепрошую, що втручаюся у вашу розмову, діти, але чи ви цього цілком певні, пане Куниця? – проскрипів, не відходячи від дружини, корчмар.

      – А що, дядьку Іцхак, ми знову на «ви»? – не стримав мимовільної усмішки Тарас.

      – Ой, я вас благаю, на «ви», на «ми», на «ти» – яка різниця? І взагалі, Тарасе, ти не на ярмарку, щоб замість відповіді на питання: «Скільки це коштує?» – говорити: «А скільки вам не шкода дати?» Я першим запитав, тож майте повагу до моїх сивих пейсів…

      – Упевнений, упевнений, дядьку Іцхак, – відьмак все ж не втримався від сміху, бо вже трохи відвик від його манери говорити. – Не сумнівайтеся. Зовсім скоро по бусурманах лише спогад залишиться.

      – Це добре, пане Куниця. А то такий гевалт і рейвах4 через них у Михайлівці стався, що боже ж мій. Все село догори дном перевернули. Стількох гідних людей убили шлемазли5.

      – Хіба ж коли по-іншому було? – знизав плечима Куниця. – Одинці. Людолови…

      – Ой, тільки не треба мені розповідати про те, як було завжди. Ви, пане козак, перепрошую, скільки років живете? І потім, навіть якщо припустити, що ви таки маєте рацію, то де ж це бачено, щоб кримчаки брали з собою в набіги справжнісінького чорта?

      – Чому чорта? – насторожено перепитав Куниця. З усього виходило, що чорт у всьому цьому таки замішаний. Не вигадка. Але уточнив: – З чого ви взяли, що в загоні ординців був чорт? Він що, по Михайлівці походжав начепивши роги і хвоста?

      – Тарасе, СКАЧАТЬ