Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ татарчук із вовчої породи, а не з лисячої… Від вівчарок тікати і плутати слід не стане. Звір лютий і жорстокий, але якщо доведеться – зустріне ворога іклами. Навіть якщо це буде його останній бій.

      – Гей, Терентію, отямся! – торкнув запорожця за рукав Кремінь. – Ти про голомозого вишкварка, як про давнього приятеля говориш.

      – Так, маєш рацію, – насупився Копито. – Щось сподобалося мені в цьому юнакові. Може те, що він готовий померти, але не вертатися додому збезчещеним? Адже ми і самі швидше вовки, аніж пси… Тут він вірно підмітив, коли про спалені татарські улуси нагадав. І все ж… твоя правда… занадто багато крові між нами, щоб я без жодного сумніву довірився дзвінким словам. Так що і ви роти не роззявляйте, пильнуйте в обидва… Тарасе! Куниця!

      – Тут я, батьку отамане, – відгукнувся за плечима молодий характерник.

      – Ну, ти як, синку? Силу свою ще не всю до кінця розтратив? Не глянеш: що там, біля церкви, насправді діється? Надто м’яко стелить татарчук. А що як Кремінь не даремно тривожиться? Старію – сам собі не довіряю. А з іншого боку: чому не перевірити, якщо є можливість? Честі в цьому немає, зате ціла купа мудрості. Тьху… – сплюнув спересердя.

      – Добре, батьку. Я миттю…

      – Стривай, отамане… – похитав головою Кремінь. – Але ж ти щойно сам говорив…

      – Про образу гонору? Не хвилюйся. Тарас так гляне, що ніхто і не помітить. Він же відьмак, характерник. Чи ти не знав?

      – Характерник, кажеш… – хмикнув той, широко розкритими очима втупившись на те місце, де тільки що був Куниця. – Відьмак… Виходить, встигла Аглая вміння своє онукові передати. Ну, що ж – стара хоч і капосна була, – Кремінь мимоволі потер долонею праву сідницю, – але помічна. Добра від неї для Михайлівки куди більше було, ніж непорозумінь, – і знову погладив сідалище. Видно, саме це місце найкраще пам’ятало про його стосунки з сільською відьмою.

      – Може, і хлопець на що путнє згодиться. Тільки вже ти, Терентію, доглядай за сиротою. У них весь рід такий – на-віжений. Не дарма люди подейкують, що прабаба Тарасова лісової вілою була. А нежить, хоч в який одяг не ряди, все одно не людина. Що значить – межі між добром і злом не відає. І так і сяк вчинити може, про громадське добро не піклуючись, а лише власним думкам та бажанням підкоряючись.

      – Нічого, Андрію. Не турбуйся, – заступився за Тараса Іван Непийвода. – На Низу той, хто про товариство не дбає, довго не живе. Занадто непридатні за Дніпровими порогами землі для одинака… будь він хоч тричі відьмак і чаклун. Це я до слова… А Тарас ваш, вірніше, вже наш – новик справний. Соромитися за нього не доведеться. Повір мені. І не знаю, як там далі складеться, але навіть якщо вашого спасіння не брати до уваги, – то принаймні одного небораку Куниця у смерті точно відборонив. І честь його на поругу не віддав. Що для козака куди важливіше за життя!.. Ось так.

      – Ну, то й добре. Я його батька, Тимофія, поважав… – Кремінь хотів ще щось додати, але увірвав сам себе: – О! Дивись, отамане, татарчук вже повертається. Пора СКАЧАТЬ