Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – Відразу видно, що нічого ви в козацьких звичаях не розумієте. Невже, Тарасе, батько тобі не розповідав? Втім, Тимофій до нас з Дону прийшов, а у тамтешніх бородачів свої традиції. Вони навіть по хатах, як у паланках, сім’ями живуть… Хоча, брехати не стану, воїни добрі. Так ось, щоб ви обидва знали – сережка у вусі молодого козака означає, що носить її – молодший син, або й останній чоловік у роду. І такого воїна, по можливості, треба оберігати. Щоб рід його не згас передчасно. Нагадування і отаманам, і товаришам, а в першу чергу – самому герою, що спершу слід сином обзавестися, а вже потім – хоч у пекло лізь. Ну, а в тебе, Тарасе, усе нараз… А окрім того – ще й перед товариством велика відповідальність. Тому знай, як іншого способу не буде тебе в узді тримати, то і кільце в ніздрі вставимо. Навіть не сумнівайся… А зараз, давайте послухаємо, що нам бусурмани сказати мають. Адже не просто так цей панич наперед інших висунувся. Він хоч і без бунчука, а з усього видно – птаха не з простого десятка. Он, як камені самоцвітні на руків’ї ятагана виграють…

– ♦ —

      Салах-Гірей повільним кроком перетнув половину відстані, що Розділяла поставлені в коло вози і лінію своїх воїнів, тримаючи піднятою вгору праву руку з розкритою долонею. Жест, який завжди і всюди означає: «Прихованих і ворожих замірів не маю. Хочу поговорити». Кроків за двадцять до возів зупинив коня і голосно крикнув:

      – Я, Салах-Гірей, молодший син великого хана і сераскира Буджацької орди. Серед козаків знайдеться перекладач, щоб донести до вух свого отамана мої слова і передати мені відповідь?

      Серед запорожців, як і серед жителів Михайлівки, багато знали не один десяток слів по-татарськи або по-ту-рецьки, а деякі і від біди могли говорити, але взяти на себе сміливість тлумачити настільки важливу розмову не наважився ніхто.

      – Я можу, якщо треба… – звернувся до отамана Лис, якого сердили і невдача, що спіткала їх на переправі, і загибель товариша. Та й полон не додав Семенові самоповаги, хоча звільнитися зумів сам, не чекаючи допомоги. От і хотілося козакові ще якось себе показати.

      – Знаєш татарську?

      – Знаю.

      – Добро. Тоді запитай для початку у голомозого, з чого він узяв, що тут козаки є?

      Семен досить спритно видерся на віз, теж підняв вгору руку і голосно, по-татарськи, повторив запитання курінного отамана.

      Салах-Гірей розсміявся, але відповів:

      – Нехай отаман козаків не дивиться на мій вік. Мене вчили хороші наставники. Я можу багато сказати у відповідь, але думаю, досить і того, що у селян не було мушкетів. А тепер ми можемо поговорити серйозно, чи ще трохи пожартуємо?

      Семен безтурботно перевів.

      – Гм, схоже, цей ханський син не дурний і не пихатий, – кивнув своїм думкам Копито. – Добре… Степан, скажи татаринові, що тут курінний отаман Війська Низового Запорозького Терентій Копито з товаришами. І що ми готові послухати його слова.

      – Я не дарма назвав себе, отамане, – демонстративно провів рукою по безвусому обличчю Салах-Гірей. – Ти повинен бути досвідченим СКАЧАТЬ