Тричі не вмирати. Наречена. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з тобою, не зараз… – Куниця торкнув побратима за лікоть. – Лише прошу, повір: так буде правильно. Так потрібно!

      – Іфрит – це дуже погано, хлопці, – приєднався до їхньої суперечки Орлов. – Вдача у духів вогню ще та. Як розлютиться всерйоз – на версту довкола лише оплавлена земля залишиться. На якій потім півстоліття нічого рости не буде. Знаю. Доводилося якось бачити…

      «Ворушись, відьмаче! Ми вже не встигнемо втекти! Іфрит набирає силу й ось-ось появиться! Ти ж обіцяв!..»

      А тим часом прямо посеред вулиці, за півметра над землею затанцював, викликаний камланням шаманки, малесенький вогник. Спершу він був розміром з язичок полум’я від запаленої свічки, але знадобилося всього кілька ударів серця, щоб іфрит підріс до розмірів палаючого смолоскипа і набув обрису скособоченої п’ятикутної зірки.

      – Гм… – задумливо пробурмотів Небаба, перебираючи подумки відповідні заклинання. – Ага, є! Я б міг повернути чари шаманки проти неї ж, якщо б вдалося стару чимось відволікти. Але як? У момент призову духів чарівник так зосереджений, що нічого не чує і не бачить. Та й воїнів біля неї… Вся сотня, мов курчата навколо квочки…

      А Куниця його вже не слухав. Думка, що прийшла хлопцеві в голову, була настільки незвичайна і зухвала, що він, не роздумуючи, заплющив очі і…

      Хто знає, саме так і загадав Тарас, чи не зміг по-іншому пояснити чарівним силам своє бажання, але над силуетом вогняного чоловічка несподівано виникла велика діжка. Зависла на мить, ніби сумніваючись в тому, чи правильно витлумачила волю людини, а потім різко перекинулася, виливаючи на іфрита воду. І – дух вогню, котрий ще не увійшов у повну силу, голосно зашипів, немов розлючений кіт, зашкварчав, та й перетворився на клубок пари, який радісно підхопив і розвіяв легкий вітерець, що так вчасно нагодився.

      – Ні!!!

      Несамовитий і переповнений відчаєм вереск, що пролунав у наступну мить, був таким пронизливим, що всі бусурмани схопилися за голови, закриваючи очі і затискаючи долонями вуха. У воїнів, котрі стояли ближче до шаманки, носом хлинула кров, а декотрі навіть свідомість втратили. А коні то й зовсім одуріли… Частина понесла стрімголов, не розбираючи дороги, інші – звилися дибки, скидаючи вершників, а ще частина – зовсім оскаженівши, хапала зубами все, чого могла дотягнутися. А так як татари стояли щільно, потужні кінські щелепи, в основному, виривали клапті м’яса з боків і ніг вершників.

      У цьому бедламі вже нікому не було діла до чогось іншого, крім порятунку власного життя. Чамбул людоловів в одну мить перетворився в некеровану отару, навколо якої неспішно кружляє вовча зграя. І очманілі від крові вовки могли вільно вирізати всіх овець підряд або на вибір…

      – А бий тебе ворожа сила! Попереджати треба, чарівники недоучені… – вигукнув Василь Орлов і тут же закричав: – Хапай її, Степане! Швидше! Не спи!

      – Як?

      – Ніжно!

      Куниця відкрив очі і побачив, що його товариші намагаються втримати бусурманку, котру перенесло сюди його завершальне побажання.

СКАЧАТЬ