Шопоголік на Мангеттені. Софи Кинселла

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Западає тиша, я підводжу очі… і бачу Люка, що з сумнівом розглядає мене.

      – Хочеш, я викличу таксі, щоб ти доїхала до крамниць? Тут недалечко до Бату.

      – Ні, – обурююсь я. – Не хочу ні на який шопінг!

      І це правда. Сьюз, дізнавшись, скільки коштують ці клементинові сандалі, стривожилася, що недосить сувора до мене, тож змусила мене заприсягтися нічого не купувати цими вихідними. Мені довелося перехреститись і поклястися… ну, власне, клементиновими сандалями. І я щосили намагатимуся додержати тієї клятви.

      Адже Сьюз має цілковиту рацію. Якщо вона може прожити цілий тиждень, не заходячи до крамниць, то я точно витримаю сорок вісім годин.

      – Візьмуся до чудових справ, до яких годиться братися за містом, – відповідаю я, закриваючи рум’яна.

      – Наприклад…

      – Наприклад, милуватимуся природою… А може, піду на ферму подивитись, як доять корів, або ще щось…

      – Уявляю, – його губи здригаються, розтягаючись в усмішку.

      – Що? – підозріливо питаю я. – Ти про що?

      – Ти просто припрешся на ферму й запитаєш, чи можна тобі подоїти корів, еге ж?

      – Я не казала, що я збираюся доїти корів, – відповідаю з гідністю. – Я сказала, що хочу подивитись на корів. І взагалі, я можу й не ходити на ферму, а податися розглядати місцеві цікавинки, – я беру з туалетного столика стосик листівок. – Наприклад… оцю виставку тракторів. Або… монастир святої Вініфред зі знаменитим «Бевінґтонським триптихом».

      – Монастир, – повторює Люк, помовчавши.

      – Так, монастир! – обурено зиркаю я на нього. – Чому б мені не сходити в монастир? Загалом, я дуже високодуховна особистість.

      – Ну звісно ж, високодуховна, люба моя, – каже Люк, дивлячись на мене зі сміхом в очах. – Але, може, варто вдягти ще щось, крім футболки, перш ніж іти туди?..

      – Це сукня, – кажу я, натягаючи її на сідниці. – І взагалі, духовність не має нічогісінько спільного з одягом. «Погляньте на польові лілеї, як зростають вони».

      Я зиркаю на Люка, задоволена собою.

      – Що ж, маєш рацію, – всміхається Люк. – Добре, розважайся, – він цілує мене. – І мені справді шкода, що так вийшло.

      – Та пусте, – відповідаю я, злегка штовхаючи його в груди. – Тільки зроби все, щоб твоя загадкова угода була цього варта.

      Я чекаю від Люка сміху або принаймні усмішки, але він стримано мені киває, бере свій дипломат і прямує до дверей. Господи, як серйозно він іноді ставиться до справ.

      Утім, я дійсно не проти провести ранок сама, бо давно вже таємно мрію поглянути на монастир зсередини. Тобто я знаю, що не ходжу до церкви кожного тижня, але мені здається очевидним, що є якась вища сила над нами, звичайними смертними, тому й читаю завжди свій гороскоп у «Дейлі Ворлд». А ще мені подобаються хорали, які лунають на заняттях з йоги, і всі ті гарненькі свічки та ладан. І Одрі Гепберн в «Історії черниці».

      Узагалі, чесно кажучи, якусь частину моєї душі завжди вабила простота монастирського СКАЧАТЬ