Шопоголік на Мангеттені. Софи Кинселла

Чтение книги онлайн.

      – Ти на ванну поглянь, – припрошує Люк.

      Іду за ним і… Я просто приголомшена. Величезна заглиблена ванна-джакузі, оздоблена мозаїкою, а над нею – найбільший душ, який мені тільки доводилося бачити, і ціла поличка найвишуканіших ароматичних олійок.

      Може, варто мені просто просидіти всі вихідні у ванні.

      – Так, – мовить він, повертаючись до кімнати. – Не знаю, що ти хотіла б зробити… – він підходить до своєї валізи, клацає замком, відмикаючи її, – і я бачу щільні ряди сорочок, випрасуваних його домогосподинею. – Але, думаю, спершу варто розкласти одяг…

      – Розкласти одяг! Звісно, – весело погоджуюсь я і йду до своєї маленької валізки, торкаюся застібки, однак не розстібаю її. – Та чи не краще… – раптом випалюю я, ніби це щойно спало мені на думку, – чи не краще нам піти чогось випити? А з речами розберемося потім!

      Геніально. Спустимося вниз і добряче накидаємось, а завтра вранці я просто вдаватиму, що хочу спати, і пролежу в ліжку, доки мій одяг не доставлять. Дякувати Богу. Бо мені вже починало…

      – Чудова думка, – згоджується Люк. – От тільки перевдягнуся.

      Він порпається у валізі, дістає штани і хрумтливу блакитну сорочку.

      – Перевдягнешся? – перепитую я, помовчавши. – А там… суворий дрес-код?

      – Не те щоб суворий… – відповідає Люк. – Однак не йти ж туди… ну, скажімо, в тому, що тепер на тобі.

      Він з усмішкою зиркає на мої подерті джинсові шорти.

      – Звісно, ні! – сміюсь я, ніби сама думка видається мені кумедною. – Гаразд. Добре. Тоді я зараз… підберу собі одяг.

      Я знову обертаюся до валізки, розстібаю її, відкидаю кришку і розглядаю свою мачулку.

      Що мені робити? Люк знімає сорочку. Спокійно бере іншу, блакитну. За хвилину він глипне на мене і спитає: ти готова?

      Так, мені терміново потрібен рішучий план дій.

      – Люку, я передумала, – кажу я, клацнувши кришкою своєї валізи. – Не йдімо в той бар.

      Люк здивовано зводить очі, і я всміхаюся йому найспокусливішою усмішкою, на яку лише здатна.

      – Залишімось тут, замовмо вечерю в номер і… – я ступаю кілька кроків назустріч йому, послаблюючи зав’язки на своїй кофтинці, – і подивімося, куди покличе нас ця ніч.

      Люк позирає на мене, стоячи у своїй напівзастебнутій блакитній сорочці.

      – Знімай її, – велю я низьким голосом. – Навіщо вдягатися, коли все, чого ми хочемо – це роздягнути одне одного?

      Губи Люка повільно розтягаються в усмішку, очі починають блищати.

      – Ти так слушно говориш, – каже він, ідучи до мене, розстібає сорочку, і вона падає на підлогу. – Не розумію, що я собі думав.

      «Дякувати Богу! – зринає в моїй голові, коли він простягає руки до моєї кофтинки і лагідно починає розв’язувати її. – Це просто прекрасно. Це саме те, чого я…»

      О-о-о-о… Ммммм…

      Насправді, це просто збіса знаменито.

      Чотири

СКАЧАТЬ