Шопоголік на Мангеттені. Софи Кинселла

Чтение книги онлайн.

      – Коли вам ще щось буде потрібне, міс Блумвуд, – каже консьєрж, багатозначно дивлячись мені в очі, – будь ласка, не соромтеся звертатися до мене.

      Бачите? Приховане інформування і все таке.

      – Неодмінно, не хвилюйтеся, – відповідаю я, з розумінням усміхаючись йому. – Лише за мить.

      Я показую очима на Люка, а консьєрж дивиться байдуже, неначе й гадки не має, про що це я. Господи, просто неперевершений сервіс!

      Нарешті Люк закінчує писати й повертає всі документи. Консьєрж простягає йому великий старомодний ключ від кімнати й викликає носія.

      – Не думаю, що нам потрібна допомога, – всміхається Люк, підіймаючи мою маленьку валізку. – Я не надто обтяжений.

      – Ти йди, – кажу я йому. – А я хочу… дещо перепитати. Про завтра.

      Я всміхаюся Люкові, і він, провагавшись якусь мить, на моє полегшення, рушає до сходів.

      Ледве він зникає, я повертаюся до стійки.

      – Я заберу зараз, – тихо кажу я консьєржеві, що відвернувся й заглядає в якусь шухляду. Він підводить голову і здивовано витріщається на мене.

      – Даруйте, про що ви, міс Блумвуд?

      – Усе гаразд, – мовлю я ще багатозначніше. – Можете тепер мені віддати. Доки Люка немає.

      На обличчі консьєржа відбивається тривога.

      – Що саме ви…

      – Можете віддати мені мій пакунок, – стишую я голос. – І дякую, що не сказали нічого зайвого.

      – Ваш… пакунок?

      – „Швидка доставка“.

      – Яка „Швидка доставка“?

      Я дивлюся на нього, і в мене виникає лихе передчуття.

      – Пакунок з усім моїм одягом! Той, про який ви нічого не говорили… Той, що…

      Я замовкаю, помітивши вираз обличчя консьєржа. Він і гадки не має, про що це я балакаю, так? Гаразд. Без паніки. Хтось точно має знати, де він.

      – Для мене має бути пакунок, – пояснюю я. – Десь такого розміру… Його мали доставити сьогодні вранці…

      Консьєрж хитає головою.

      – Вибачте, міс Блумвуд. Для вас немає жодного пакунка.

      Раптом я відчуваю глибоке спустошення.

      – Але… пакунок має бути. Я надіслала його вчора „Швидкою доставкою“. До „Блеклі-Голлу“.

      Консьєрж спохмурнів.

      – Шарлотто! – гукає він у якусь службову кімнату. – Чи доставляли посилку для Ребекки Блумвуд?

      – Ні, – з’являється Шарлотта. – Коли вона мала прийти?

      – Сьогодні вранці, – пояснюю я, намагаючись стримати відчай.

      Що завгодно, куди завгодно, до завтрашнього ранку! Адже вона має бути десь тут, правда ж?

      – Вибачте, – каже Шарлотта, – але ми нічого не отримували. Це було дуже важливо?

      – Ребекко? – долинає голос зі сходів.

      Обернувшись, я бачу Люка, що дивиться на мене.

      – Щось не так?

      О Боже!

      – Ні! СКАЧАТЬ