Шопоголік на Мангеттені. Софи Кинселла
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Шопоголік на Мангеттені - Софи Кинселла страница 14
Название: Шопоголік на Мангеттені
Автор: Софи Кинселла
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Юмористическая проза
Серия: Шопоголік
isbn: 978-617-12-6142-6, 978-617-12-5437-4, 978-0-552-77833-6
isbn:
– Стривайте! – спішно кажу я. – Енід, будь ласка, залишайтеся на лінії, якщо хочете ще про це поговорити. Добре?
– Так, – каже Енід, помовчавши. – Так, я буду рада.
– А тепер перейдімо до погоди, – каже Рорі, що завжди жвавішає, коли фінансова рубрика добігає кінця. – Але яким буде твоє напутнє слово, Бекі?
– Таким, як завжди, – відповідаю я, всміхаючись у камеру. – Подбайте про ваші гроші…
– …і ваші гроші подбають про вас! – приєднуються Рорі та Емма.
Всі завмирають на мить, потім розслабляються, і Зельда, помічниця продюсера, виходить на майданчик.
– Добре! – каже вона. – Круто відпрацювали. Бекі, Енід усе ще висить на четвертій лінії. Однак ми можемо позбутися її, якщо хочеш…
– Ні, – здивовано відповідаю я. – Я хочу поговорити з нею. Розумієте, як на мене, вона зовсім не поривається на пенсію!
– Та грець із нею, – каже Зельда, щось позначаючи на своєму планшеті. – Ага, і тебе на рецепції чекає Люк.
– Як, уже? – я зиркаю на годинник. – О Боже… Гаразд, можеш йому сказати, що я скоро?
Чесне слово, я не збиралася так довго висіти на телефоні. Але щойно почала розмову з Енід, усе спливло на поверхню: як вона боїться тієї пенсії і як її чоловік просто хоче, щоб вона сиділа вдома та готувала для нього. Як вона насправді любить свою роботу і як хотіла піти на комп’ютерні курси, але її чоловік сказав, що то марнотратство… Коли вона договорила, я була страшенно обурена. Я дуже чітко розтовкмачила, що я про це все думаю, повторила кілька разів і саме питала Енід, чи не вважає вона себе феміністкою, аж тут Зельда поплескала мене по плечу – і я раптом згадала, де я є.
Мені знадобилося ще п’ять хвилин, щоб перепросити Енід і пояснити, що я маю йти. Потім вона довго просила вибачення в мене, і ми разів із двадцять повторили «до побачення», «дякую!» та «не варто!»
Я кваплюся до своєї гардеробної і перевдягаюся з «убрання для „Ранкової кави“» в «убрання для поїздки».
Розглядаю себе в дзеркало… і відчуваю задоволення від того, що бачу. На мені – барвиста кофтинка з принтом у стилі Еміліо Пуччі, обрізані потерті джинсові шорти, нові сандалі, сонцезахисні окуляри від «Гуччі» (куплені на розпродажі в «Гарві Ніколз» за півціни!) і мій дорогоцінний світло-блакитний шалик «Денні та Джордж».
Люк просто схиблений на цьому шалику. Коли нас питають, як ми познайомилися, він завжди відповідає: «Наші погляди перетнулися на шалику від „Денні та Джордж“. І це цілковита правда (ну, майже правда). Він позичив грошей, яких мені не вистачало, щоб його купити, і все доводить, що я йому їх не повернула, тож частина шалика належить йому. (І це просто безсоромна брехня. Я відразу ж надіслала їх йому.)
Хай там як, я дуже часто вдягаю той шалик, коли ми йдемо кудись удвох. І коли ми разом залишаємось удома. Власне, розкрию вам невеличку таємницю: іноді ми навіть…
Хоч СКАЧАТЬ