Кінь Перуна (Правдива історія Захара Беркута). Олег Говда

Чтение книги онлайн.

      Велес увійшов у кімнату, ступаючи, як на чолов’ягу такої статури, м’яко і нечутно. Але дивувався б лише той, хто бачив Чорнобога вперше.

      – Знову бавилася з Книгою? – прогув він густим басом, зауваживши, що Морена не реагує на його присутність. – Чи ж не казав тобі Перун, аби залишила її у спокої?

      Морена кліпнула повіками і, нічого не розуміючи, глянула на Велеса. Потім, певно, усе згадала, бо кволо усміхнулася.

      – Ця клята Книга висмоктала з мене усі сили. Я почуваюся, як вичавлена цитрина…

      – Надмірна цікавість, – пхикнув Велес. – О жінко… Навіть будучи богинею, ти все така ж.

      Очі у Морени лиховісно зблиснули.

      – Хіба назвати жінку жінкою – це образа? – зробив невинне обличчя бог. При його могутній поставі це виглядало так кумедно, що Морена не втрималася і приснула сміхом.

      – Ну от, – констатував Велес. – Тепер ти вже більше схожа на себе, а не на цитрину.

      Морена звела голову.

      – Книга каже, що у нас може нічого не вдатися…

      Велес запитально мотнув головою.

      – Почни спочатку. Але накажи спершу піднести щось для зрошення уст. Байка, здається, буде трішки довга?

      Морена плеснула в долоні, й у дверях кабінету одразу ж з’явилася чарівна повітруля, наче зіткана з сонячного проміння.

      – Слухаю, моя пані, – вклонилася ґречно.

      – Ну, кажи, що бажаєш? – звернулася до Велеса Морена. Той глянув захоплено на прислужницю і гмикнув значуще:

      – Про це пізніше, ближче до ночі. А поки що зупинимося на великому келихові рейнського і кількох добре просмажених баранячих відбивних котлетах до нього.

      Повітруля вклонилася й перевела погляд на богиню.

      – А вам, пані?

      – Мені? – Морена навіть розгубилася на мить, так далеко були її думки од того всього. – Що ж, можна і мені… ковток токайського і… персик.

      Повітруля ще раз вклонилася й вифуркнула з кімнати. Велес підійшов до стола й обережно закрив Книгу.

      – Не люблю, коли вона розкрита, – пояснив. – Весь час таке враження, що за мною хтось спостерігає. Значно могутніший. Той, хто може в будь-яку мить припинити наше існування. І зробити Йому це буде значно легше, ніж мені розчавити на вікні муху. Або – задути життя людини… А ще краще, вийдімо з цієї кімнати, га?

      – Дурниці, – здвигнула плечима богиня. – Книга – всього лиш давнє магічне знаряддя. А той, хто створив її, давно канув у Забуття. Люди нічого не пам’ятають про це… І отже, сили у Нього просто не може бути.

      – Згоден. І все ж, Книга нервує мене. Особливо, коли доводиться бачити, якою ти стаєш після чергового спілкування з нею.

      – Бажання гостя – закон для господині, – усміхнулася Морена, даючи зрозуміти, що ця тема не така важлива. – Куди волієш? Може, на балкон вийдемо? Весняні Карпати досить мило виглядають згори.

      – Можна і на балкон.

      Скельний виступ, зміцнений руками гірських гномів і чарами Морени, ніби ширяв над проваллям, даруючи СКАЧАТЬ