Тридцять дев’ять сходин. Джон Бакен

Чтение книги онлайн.

      При вигляді золота його очі широко розкрилися, а рот розтягнувся в посмішці до вух.

      – Шо за гра? – запитав він.

      – Парі,– відповів я.– Немає часу пояснювати, але щоб його виграти, наступні десять хвилин я мушу стати молочником. Усе, що від вас вимагається,– побути тут, поки я не повернуся. Ви злегка запізнитеся, але скаржитися ніхто не стане, а монета буде ваша.

      – Згода! – радісно вигукнув він.– Я не з тих, хто псує гру. Хапайте дрантя, хазяїне!

      Я натягнув його синій кашкет і білий халат, підхопив бідони, зачинив двері і, насвистуючи, спустився вниз. Портьє внизу велів мені заткнутися – схоже, моє маскування виявилося досить удалим.

      Спочатку я подумав, що на вулиці нікого немає. Потім я помітив поліцейського, що маячив за сто ярдів від мене, і самотнього зіваку, який неспішно прогулювався на протилежному боці. Щось змусило мене підвести очі та поглянути на будинок навпроти: там, у вікні другого поверху, я помітив чиєсь обличчя. Проходячи під вікном, зівака подивився вгору, і мені здалося, що він обмінявся з людиною у вікні умовним знаком.

      Я перетнув вулицю, весело посвистуючи і наслідуючи розв’язну ходу молочника, потім увійшов у перший-ліпший провулок, що огинає будівельний майданчик. У провулку було безлюдно, і я спустив бідони в щілину між дошками огорожі будівельного майданчика, а слідом відправив кашкет і халат. Не встиг я натягнути полотняну кепку, як із-за рогу з’явився листоноша. Я побажав йому доброго ранку; він відповів мені тим же. Цієї миті годинник на церкві в сусідньому кварталі пробив сьому.

      Не можна було гаяти ні секунди. Діставшись Юстон-Роуд18, я помчав щодуху. Годинник на вокзалі показував п’ять хвилин по сьомій. Купувати квиток не було часу – не кажучи вже про те, що я так і не вирішив, куди саме їду. Носильник повідомив мені номер платформи; вибігши на неї, я виявив, що потяг уже рушив. Двоє перонних контролерів перегородили мені шлях, але я ухилився від них і скочив на підніжку останнього вагона.

      Три хвилини по тому, коли ми з гуркотом проносилися через північний тунель, мене вже допитував роздратований провідник. Він виписав мені квиток до Ньютон-Стюарта19 – першого-ліпшого міста, яке спало мені на думку,– і випровадив із купе першого класу, де я встиг улаштуватися, у вагон для курців третього класу, де моїми сусідами виявилися моряк і огрядна пані з малюком на руках. Провідник пішов, невдоволено буркочучи під ніс, а я витер піт з чола і, старанно напираючи на шотландську вимову, повідомив своїх супутників, що ловити потяги – ще та морока. Я вже увійшов у свою роль.

      – Ну й нахабний тип цей провідник, а! – обурилася пані.– З такими тілько й можна по-нашому. Причепивсь до дитя, чом без квитка, а їй тілько в серпні рік. А ще забороняв, щоб цей жельтмен плювавсь!..

      Моряк похмуро кивнув, і я почав нове життя в атмосфері непокори владі. А заразом нагадав собі, що за якийсь тиждень перед тим уважав цей світ нудним.

      Глава 3

      Начитаний СКАЧАТЬ