Янголи і демони. Дэн Браун

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ послала б йому нагадування на пейджер, та вже добре затямила, що самолюбство Колера не зносить жалості. Минулого тижня він так розлютився на одного заїжджого науковця, який недоречно йому поспівчував, що схопився на ноги й пожбурив йому в голову важкий пюпітр. У люті Король Колер був дивовижно спритний.

      Однак зараз Сильвію найбільше турбувало навіть не здоров’я директора. Перед нею постала інша, ще нагальніша дилема. П’ять хвилин тому їй подзвонила ошаліла чергова з комутатора ЦЕРНу і сказала, що директора терміново просять до телефону.

      – Його зараз немає, – відповіла Сильвія.

      Тоді чергова повідомила, хто саме хоче говорити з директором.

      Сильвія мало не розсміялася вголос.

      – Ти що, жартуєш? – Вона слухала й не йняла віри. – І ти пересвідчилась, що він саме той, за кого… – Сильвія посерйознішала. – Зрозуміло. Добре. Запитай, у якій справі… – Вона зітхнула. – Ні. Усе нормально. Скажи, хай зачекає на лінії. Я зараз розшукаю директора. Так, я все розумію. Постараюсь якнайшвидше.

      Але знайти директора Сильвії так і не вдалося. Вона тричі набирала номер його мобільного телефону і щоразу чула те саме: «Ваш абонент перебуває поза зоною досяжності». Поза зоною досяжності? Як далеко він міг заїхати? Сильвія подзвонила на пейджер. Двічі. Жодної реакції. Дуже на нього не схоже. Вона навіть послала електронного листа на його мобільний комп’ютер. Нічого. Так начебто чоловік просто провалився крізь землю.

      То що ж робити?

      Сильвія знала: якщо відкинути перспективу самотужки обшукувати весь комплекс ЦЕРНу, залишається тільки один спосіб, як привернути увагу директора. Йому це навряд чи сподобається, але того добродія, що хоче з ним говорити, не випадає довго тримати на лінії. І він, схоже, аж ніяк не налаштований почути, що директора немає на місці.

      І Сильвія, здивована власною сміливістю, зважилась. Вона увійшла до кабінету Колера і наблизилась до металевої скриньки на стіні за його столом. Відчинила дверцята, уважно подивилася на кнопки і знайшла потрібну.

      Тоді набрала в груди повітря й узяла мікрофон.

      29

      Вітторія не пам’ятала, як вони дійшли до головного ліфта. Та ось вони їдуть угору. Колер ззаду, вона чує його важке дихання. Стурбований погляд Ленґдона проходить крізь неї, наче привид. Він забрав факс і поклав собі до кишені подалі з її очей, але страшна картина міцно вкарбувалася їй у пам’ять.

      Ліфт піднімався, а світ Вітторії закрутився в темряві. Тату! Вона намагалась уявити його живим. І на коротку мить, в оазі пам’яті, знову опинилася з ним. Їй дев’ять років, вона скочується з зелених пагорбів, укритих едельвейсами, а над головою крутиться швейцарське небо.

      Тату! Тату!

      Радісний Леонардо Ветра сміється поруч.

      – Що, янголятко?

      – Тату! – Вона хихоче й ластиться до нього. – Спитай мене, що таке квітка?

      – Але ж ми з тобою, сонечко, знаємо, що таке квітка. Навіщо я буду запитувати?

      – А СКАЧАТЬ