Название: Та сама я
Автор: Джоджо Мойес
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Современные любовные романы
Серия: До зустрічі з тобою
isbn: 978-617-12-5847-1, 978-617-12-5846-4, 978-617-12-5848-8
isbn:
– Люба, я на це більш не куплюся. Картина належить цьому будинкові.
– Але мама сказала, що це вона обрала її. Вона за нею сумує. А тобі вона навіть і не подобалася ніколи.
– Не в цьому річ.
Я перенесла вагу з однієї ноги на другу, не впевнена, чи мене вже відпустили.
– Ні, тату, річ саме в цьому. Мама неймовірно сумує, а тобі геть начхати.
– Вона коштує вісімдесят тисяч доларів.
– Мамі начхати на гроші.
– Ми можемо обговорити це пізніше?
– Пізніше ти будеш зайнятий. Я пообіцяла мамі, що вирішу це питання.
Я невпевнено зробила крок назад.
– Тут нема чого вирішувати. Ми з нею розрахувалися півтора року тому. Тоді я й поставив крапку. Ой, люба, а ось і ти. Тобі вже краще?
Я озирнулася. Жінка, яка тільки-но увійшла до кімнати, була приголомшливо красивою, хоча зовсім не мала на обличчі макіяжу, а її біляве волосся було зібране у вільний вузол. На її високих вилицях злегка виднілося ластовиння, а форма очей натякала на слов’янську спадковість. Я припустила, що вона приблизно мого віку. Вона босоніж підійшла до містера Ґопніка й поцілувала його, обвивши шию чоловіка рукою.
– Значно краще, дякую.
– Це Луїза, – мовив він.
Вона обернулася до мене.
– Моя нова союзниця, – мовила жінка.
– Твоя нова асистентка, – виправив містер Ґопнік.
– Вітаю, Луїзо. – Я потиснула її тонку руку. Я відчула, як вона дослідила мене очима, немов намагаючись щось зрозуміти, а потім усміхнулася, і я мимоволі відповіла їй взаємністю. – Іларія підготувала тобі хорошу кімнату? – Її голос був м’яким, а в акценті ховалося щось східноєвропейське.
– Так, ідеальну. Дякую.
– Ідеальну? Ах, тобі так просто догодити. Ця кімната розміром із комірку. Якщо тобі щось не подобається, кажи нам, і ми вирішимо будь-яке питання. Чи не так, любий?
– Хіба ти сама не жила в кімнаті навіть меншій за ту, Аґнес? – мовила Табіта, не відриваючись від телефона. – Здається, тато розповідав мені, що ти жила в кімнаті з п’ятнадцятьма іншими іммігрантами.
– Таб. – Голос містера Ґопніка був м’яким, але застережливим.
Аґнес зробила короткий вдих і підняла підборіддя.
– І справді, моя кімната була навіть менша. Але дівчата, з котрими я жила, були дуже люб’язні. Тому це не створювало жодних незручностей. Якщо поряд добрі та виховані люди, можна витримати все що завгодно, чи не так, Луїзо?
Я проковтнула слину.
– Так.
До вітальні увійшла Іларія та голосно прокашлялася. Під її білим фартухом ховалася така сама уніформа, як і в мене. Вона навіть не поглянула в мій бік.
– Вечеря готова, містере Ґопнік, – заявила вона.
– Іларіє, люба, а на мене вистачить? – запитала Табіта, закинувши руку на спинку дивана. – Гадаю, я сьогодні залишуся.
Вираз СКАЧАТЬ
5
Жуан Міро-і-Ферра – каталонський художник, скульптор і графік. Один із найвідоміших митців-сюрреалістів.