Та сама я. Джоджо Мойес

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мене під руку, відвів до квартири. Я була щаслива знов опинитися у тихій темній будівлі з ліфтом.

      – Подрімай, – порадив він, коли я скинула туфлі. – Хоча на твоєму місці я не став би спати більше години, а інакше – порушиш режим дня.

      – Коли, ти кажеш, повернуться Ґопніки? – У мене потроху почав заплітатися язик.

      – Зазвичай біля шостої. Зараз третя, тож у тебе ще є час. Ну ж бо, лягай. Скоро знову відчуєш себе людиною.

      Він зачинив двері, і я з вдячністю відкинулася на ліжку. Я вже майже заснула, але раптом усвідомила, що так і не зв’язалася з Семом, тому повільно потяглася за своїм ноутбуком.

      Я відкрила месенджер.

      «Ти там?»

      Минуло декілька хвилин, і з булькаючим звуком дзвінка з’явився він, у залізничному вагоні, схиливши своє величезне тіло над екраном. Сем. Фельдшер. Людина-гора. Мій новий хлопець. Ми, як дурні, довго усміхалися одне одному.

      – Привіт, красуне! Як справи?

      – Добре! – відповіла я. – Я можу показати тобі свою кімнату, але вона така маленька, що дай Боже не зачепити стіни екраном. Я повернула ноутбук, щоб він міг побачити мою маленьку спальню в повній красі.

      – Мені подобається. Адже у ній є ти.

      Я подивилася на сіре вікно за його спиною й одразу ж уявила атмосферу: дощ тарабанить у дах вагона, вікна затишно запотіли, дерево, волога, кури за вікном ховаються під візком, що протікає. Сем дивився на мене, і я витерла очі, раптом пригадавши, що геть не фарбувалася.

      – Ти вже був на роботі?

      – Так. Мені сказали, що можна повертатися до обов’язків вже через тиждень. Сподіваюся, я вже буду в достатньо хорошій формі, щоб підняти тіло, не зірвавши шви. – Він інстинктивно поклав руку на живіт, саме туди, куди влучив постріл усього декілька тижнів тому, – звичайний виїзд на виклик ледве не вбив його, але зміцнив наші стосунки, – і я підсвідомо відчула його біль.

      – Я хочу, щоб ти був поруч, – мовила я, перш ніж встигла себе зупинити.

      – Я також. Але це лише перший день твоєї пригоди, усе буде чудово. Уже через рік ти сидітимеш тут…

      – Не тут, – зауважила я. – У твоєму готовому будинкові.

      – У моєму готовому будинкові, – погодився він. – І ми разом дивитимемося фотографії на твоєму телефоні, а я потайки думатиму: «Боже, за що, коли вона вже замовкне та припинить розповідати про свій Нью-Йорк?»

      – Тож ти напишеш мені? Лист, повний любові й туги, просочений самотніми сльозами?

      – Ой, Лу. Ти ж знаєш, що поганий із мене письменник. Але я телефонуватиму. І вже через чотири тижні приїду до тебе.

      – Ти маєш рацію, – мовила я, відчуваючи, як стискається моє горло. – Гаразд. Я подрімаю.

      – Я також, – мовив він. – Я думатиму про тебе.

      – По-брудному та по-еротичному? Або ж по-романтичному, в стилі Нори Ефрон?

      – А що з цього не наразить мене на неприємності? Ти добре виглядаєш, Лу, – трохи помовчавши, додав він.

      – А СКАЧАТЬ