Та сама я. Джоджо Мойес

Чтение книги онлайн.

      Я здригнулася і прокинулася, коли двері відчинилися. До машини залізла Аґнес, її обличчя було білим, а щелепи міцно стиснуті.

      – Усе гаразд? – запитала я, випроставшись у кріслі.

      Ми рушили мовчки, повітря раптом стало густим та важким від напруження.

      Вона обернулася до мене. Я схопила пляшку води й простягла її жінці.

      – У тебе є цигарки?

      – Гм… Ні.

      – Ґеррі, в тебе є цигарки?

      – Ні, мадам. Але можна купити.

      Я помітила, як у неї тремтить рука. Вона полізла в сумку, дістала невеличку пляшечку з пігулками, і я передала їй воду. Жінка зробила декілька ковтків, і я помітила сльози на її очах. Ми зупинилися біля аптеки, і я усвідомила, що повинна вийти з автомобіля.

      – Які? Я маю на увазі, якої марки?

      – «Мальборо лайтс», – відповіла жінка й потерла очі.

      Я вискочила – ну, скоріш вилізла, бо мої ноги й досі здригалися в судомах після ранкової пробіжки, – й купила пачку, думаючи про те, як усе-таки дивно купувати цигарки в аптеці. Повернувшись до машини, я почула, як вона волає на когось польською по телефону. Вона завершила дзвінок, відчинила вікно та запалила цигарку, глибоко затягнувшись. Аґнес запропонувала й мені. Я похитала головою.

      – Не кажи Леонарду, – мовила вона, і її обличчя пом’якшилося. – Він ненавидить цигарки.

      Ми просто сиділи мовчки, поки жінка палила цигарку короткими гнівними вдихами й видихами – мені аж стало боязко за її легені. Тоді вона загасила недопалок, стиснувши губи у внутрішній люті, й махнула рукою у бік Ґеррі.