Та сама я. Джоджо Мойес
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Та сама я - Джоджо Мойес страница 12
Название: Та сама я
Автор: Джоджо Мойес
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Современные любовные романы
Серия: До зустрічі з тобою
isbn: 978-617-12-5847-1, 978-617-12-5846-4, 978-617-12-5848-8
isbn:
– Все буде гаразд. До того ж ти асистентка місіс Ґ. Це твоя робота – завжди бути поруч, приятелько. Якщо їй захочеться побігати, ти бігатимеш за компанію. – Він ковтнув кави. – Отож припини цю паніку. Тобі сподобається. Вже через декілька тижнів будеш сильніша за самого Джорджа. Тут усі займаються спортом.
– Але ж зараз шоста п’ятнадцять.
– Містер Ґопнік прокидається о п’ятій. Ми тільки-но завершили його заняття. А от місіс Ґ. любить поспати довше.
– Тож коли ми біжимо?
– О шостій сорок. Вони чекатимуть на тебе у вестибюлі. Ще побачимося! – Він помахав рукою й пішов.
Аґнес, звісно, була однією з тих жінок, котрі вранці виглядають ідеально: чиста шкіра, трохи сонне обличчя, але це навіть сексуально. Її волосся вільно лежало у хвості, а топ та штани для бігу робили з неї типову супермодель у неробочий час. Вона галопом спустилася до вестибюля, немов скаковий кінь у темних окулярах, і підвела елегантну руку в привітанні, немов було ще зарано для розмов. У мене ж із собою була лише одна пара шортів та футболка, у котрій я виглядала немов пухкий різнороб. Я геть не встигла поголити пахви, тож щільно притиснула лікті до боків.
– Доброго ранку, місіс Ґ.!
Джордж завзято простягнув Аґнес пляшку води.
– Усі готові?
Вона кивнула.
– Ви готові, міс Луїзо? Сьогодні біжимо лишень шість із половиною кілометрів. Місіс Ґ. хоче приділити більше уваги вправам для пресу. Ви ж розім’ялися?
– Гм, я…
У мене не було ані пляшки, ані води. Проте ми рушили.
Я й раніше чула вислів «взятися за діло», але, як виявилося, до Джорджа я по-справжньому не розуміла, що він означає. Він рушив коридором зі швидкістю, як мені здалося, шістдесят п’ять кілометрів на годину, і коли я думала, що ми от-от зупинимося біля ліфта, він відчинив двері, що ведуть до сходів, і ринув назустріч першому поверхові. Минуючи Ашока, я встигла вловити лишень його невиразне привітання.
Я б помолилася, та рання година завадила мені пригадати потрібні слова. Я ледве пленталася позаду цих двох скакунів, для котрих біг був радше розвагою, аніж катуванням. Мої коротенькі кроки ніяк не встигали за їхніми, а кістки струшувалися кожного разу, як підошви торкалися землі. Крім усього цього, ухиляючись, мені доводилося вибачатися перед кожним камікадзе-пішоходом, що траплявся мені на шляху. Мій колишній, Патрік, полюбляв бігати. Це ніби капуста грюнколь – одна з таких речей, котрі точно існують, можливо навіть корисні для здоров’я, але, відверто кажучи, не варті того, щоб витрачати на них своє життя.
«Ну ж бо, ти можеш!» – благала я себе. «Це саме той момент, щоб не здаватися! Так! Ти бігаєш у самому Нью-Йорку! Це нове життя!» Декілька кроків і справді здалися мені легкими. Але тоді машини рушили суцільним потоком, світлофор спалахнув червоним, і ми зупинилися на тротуарі. Джордж та Аґнес легко підстрибували на місці, а я просто намагалася дихати позаду. Опинившись на протилежному боці дороги, ми рушили до Центрального парку. Звуки СКАЧАТЬ