Та сама я. Джоджо Мойес

Чтение книги онлайн.

      Це була не вечеря, а мовчазне, болісне жахіття. У мене вселяли благоговійний страх величезний стіл із червоного дерева, срібні столові прибори та кришталеві келихи, недоречні для моєї уніформи. Містер Ґопнік здебільшого мовчав та двічі виходив, щоб відповісти на робочі дзвінки. Увага Табіти була зосереджена на айфоні, поки дівчина демонстративно ігнорувала всіх інших, а Іларія подала курку в соусі з червоного вина та спецій із таким обличчям, як сказала б моя мама, немов її віслюк ударив. Можливо, лише я чула той грюкіт, із яким переді мною поставили тарілку, а також невдоволене фиркання Іларії.

      Аґнес майже не торкалася своєї тарілки. Вона сиділа навпроти мене та, час од часу зиркаючи на чоловіка, грайливо балакала зі мною, немов я – її нова найкраща подружка.

      – Отже, це ти вперше у Нью-Йорку, – мовила вона. – Де ще ти була?

      – Гм… мало де. Я пізно почала подорожувати. Декілька років тому я була в Європі, а до того… Маврикій. І Швейцарія.

      – Америка геть інакша. Кожен штат відрізняється від іншого, особливо для нас, європейців. Я відвідала лише декілька, із Леонардом, але таке відчуття, немов усе це різні країни. Тобі тут подобається?

      – Дуже подобається! Я маю намір скористатися кожною можливістю, що запропонує мені Нью-Йорк.

      – Дуже схоже на тебе, Аґнес, – солодко прощебетала Табіта. Аґнес проігнорувала дівчину, не зводячи з мене очей. Вони були гіпнотично чарівні, мигдалеподібні. Мені двічі довелося нагадувати собі закрити рота, втупившись на неї.

      – Розкажи мені про свою родину. У тебе є брати? Сестри? Я старанно описала свою родину, та врешті-решт зрозуміла, що це скоріш звучить як розповідь про Волтонів, а не про Аддамів.

      – А твоя сестра тепер мешкає у твоїй квартирі в Лондоні? Із сином? Вона приїде відвідати тебе? А твої батьки? Вони сумуватимуть за тобою?

      Я пригадала, що тато сказав мені на прощання: «Не поспішай повертатися, Лу! Ми зробимо джакузі з твоєї старої спальні!»

      – Ой, так. Дуже сумуватимуть.

      – Моя мати плакала перші два тижні, коли я поїхала з Кракова. А в тебе є хлопець?

      – Так. Його звати Сем. Він фельдшер.

      – Фельдшер! Як лікар? Як мило. Будь ласка, покажи мені його фотографію. Я люблю фотографії.

      Я дістала телефон СКАЧАТЬ