Антирак. Новий спосіб життя. Давид Серван-Шрейбер

Чтение книги онлайн.

      Таємничий механізм

      Одного разу Женґу Цую довелося на кілька місяців піти у відпустку й не бувати в лабораторії. Коли він повернувся й відновив свої досліди з мишами, резистентними до раку, то на нього чекало велике розчарування. Через два тижні після звичайної ін’єкції Женґ помітив у мишей розвиток черевного ракового асциту. У всіх без винятку. Що ж сталося? Чому протягом його відсутності миші втратили свою опірність хворобі? Цілими днями Женґ безперервно розмірковував над причинами невдачі, намагався здогадатися про допущену помилку. Як і передбачала більшість його колег: мабуть, «відкриття» виявилося надто добрим, щоб бути правдою. Женґ так розчарувався, що перестав провідувати своїх мишей. Усі вони мали померти протягом чотирьох тижнів після ін’єкцій. Коли, нарешті, з важким серцем Женґ зайшов у лабораторію, то підняв кришку й закляк: поза сумнівом, усі миші були живі, а їхній черевний асцит зник.

      Після кількох днів гарячкових дослідів виникло пояснення. У деякому віці – 6 місяців для миші – еквівалент 50 років для людини – механізм опірності послаблюється. Тому рак починає розвиватися, що й пояснює набрякання черевної порожнини від асциту. Однак приблизно два тижні по тому (через один чи два роки за людськими мірками) уже сама наявність пухлини, зрештою, приводить у дію механізм опірності. Пухлина тане щохвилини та зникає менш ніж за 24 години (протягом одного чи двох місяців за людськими мірками). Миші повертаються до своєї звичної активності, зокрема і статевої. Уперше наука отримала експериментальну модель спонтанної регресії раку, відтворювану на вимогу. Належало тільки зрозуміти, за допомогою яких механізмів могло відбуватися таке таємниче розсмоктування. І саме колезі Женґа Цуя кандидату наук Маркові С. Міллеру, фахівцеві з питань розвитку ракових клітин, вдалося відкрити цю таємницю.

      Вивчаючи під мікроскопом клітини S 180, узяті з черевної порожнини дивовижно зцілених мишей, Міллер виявив справжнє поле битви. Замість звичайних ракових клітин – округлих, волохатих та агресивних – він побачив гладкі, зім’яті та діряві клітини. Вони стиснулися в сутичках з лейкоцитами імунної системи, зокрема зі знаменитими «природними клітинами-вбивцями», або скорочено клітинами «NK» (natural killer). Міллер навіть зміг на відеомікроскопі зафільмувати напад імунних клітин на клітини S 180. Він пояснив цю загадку. Стійкі до раку миші змогли дати потужну відсіч хворобі завдяки своїй імунній системі навіть після цілковитого вкорінення ракових клітин.

      Спеціальні протиракові агенти

      Природні клітини-вбивці, або NK-клітини, – це спеціальні агенти імунної системи. Як і всі білі кров’яні тільця, вони безперестанку патрулюють організм від бактерій, вірусів або новоутворених ракових клітин. Водночас, якщо інші клітини імунної системи потребують попереднього впливу з боку агентів хвороби, щоб їх упізнати і з ними боротися, NK-клітини для своєї мобілізації не потребують антигена. Виявивши ворожі клітини, СКАЧАТЬ