Цикл підліткових жахів. Оксана Владимировна Кириченко

Чтение книги онлайн.

      – Натко, лякай спати, – терпляче мовить бабця, всоте завертаючи мене до спальні. Я невдоволено хмурю брови та показую їй язика. Ну, не хочеться мені спати, та й все!

      Бабця осудливо хитає головою, кидаючи погляд на годинник. Мене важко вкласти спати, як батьків немає поруч. Один погляд мами вже чого вартий, від нього аж серце холоне, а бабця так не вміє. Вона стара і добра, і я можу втікати від неї так часто, як захочу. Одначе бабця вперта. Вона так просто не здається. І цього разу вона нарешті вигадує дещо цікаве.

      Вона змушує мене сісти на ліжко та вмощується поруч.

      – Зараз я розповім тобі страшилку.

      – О… – це діло я полюбляю, хоча мама не дозволяє мені дивитись фільми жахів. Вона каже, що мені рано таке бачити і моя десятирічна психіка може не витримати такої напруги. Що ці мами тямлять?

      Я з готовністю очікую на розповідь бабці.

      – Жила собі маленька дівчинка, страх, яка неслухняна та ледаща. Тільки настане день, вона чкурляла на двір і била байдики, а ввечері вона любила до пізньої ночі спостерігати за зірками. Тож коли всі лягали спати, дівчинка прочиняла двері та виходила на подвір’я. І от, однієї ночі вона як завжди не лягла спати, а вискочила на вулицю. Довго-довго сиділа під вікнами, дивлячись у небо, та не могла побачити ані зірочки. Дівчинка зробилася дуже засмучена і збиралась вже йти назад до хати, як раптом відчула чиюсь присутність біля себе.

      По моїй шкірі пробігають мурашки, і я натягую покривало до самого носа, продовжуючи уважно слухати.

      – Дівчинка підняла голову та побачила страшну жінку, яка стояла прямісінько біля неї. Жінка мала потворне обличчя, облізлу шкіру та довгі кігті на пальцях, вона була одягнена у лахміття та кривила рот у беззубій усмішці.

      Бабця замовкає, а я тягну ковдру вже до самих очей.

      – І що було далі? – тихенько питаю, боячись почути відповідь.

      – А далі дівчинка голосно закричала, але ніхто не встиг прийти їй на поміч. Бабайка схопила її своїми довгими руками та забрала із собою, і більше ніколи не бачили тієї дівчинки. Згорьовані батьки розповіли цю історію іншим, тож вона до сих пір передається із уст в уста.

      – Але це ж неправда, це лише вигадка? – запитую я, свято вірячи, що всі страшилки придумали нестерпні старці, щоби змусити своїх внуків слухатися.

      – Хтозна, внучко, хтозна, Натко. Але навіть я не дивлюсь у вікна та не виходжу надвір після опівночі. І завжди закриваю фіранки.

      Я намагаюся продемонструвати отой свій погляд, який так не любить моя мама, та, здається, виходить погано, адже мені все ще моторошно від страшилки.

      – Лягай спати, внучко, і ніяка Бабайка тебе не забере.

      Цієї ночі та всі інші під час мого перебування у гостях я сплю, міцно обіймаючи бабцю уві сні.