Українська містична проза. Сборник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ поки що тихо, спокійно!.. От так, примкнути очі, бо готові зрадити… «Ой зрада, зрада, чорні очі – зрада»… Але тихо, тихо, не брени, пісне, наді мною, мов уперта мука… не тріпочися серце, не колоти спокою, здобутого таким трудом!..

      Ох, як заносить запахом водних лілій… як хочеться летіти… але ще не час, ще не прийшла догідна хвилина.

      Вона прийде!.. Лише вічно хтось слідить мене тепер, чигає на кожде моє слівце, а з кута впилось в мене чиєсь вперте око, глядить на мене своїм кривавим поглядом і палить, палить, наче вогнем…

      Лише терпеливости, щоб перед часом не зірватися до лету!..

      Нарешті!.. я вирвалася з того гробу, в якім мене душили так довго… і те палюче око перестало вже раз мучити мене!.. Тепер тікати від нього якнайдалі! Тікати хоч сил не стає, хоч ноги угинаються піді мною…

      Марусенько, де ти? Озвись! Я впаду – а вони вже женуть за мною і хмара їх налетить на мене, наче туча! Рятуй мене, дитино!

      Де я? Що се за країна? Як тут тихо, гарно… Вітрець дише так лагідно, гасить огонь, що горить в моїй голові; зірки усміхаються так весело, а роса цілує мої гарячі ноги, що в’януть, вигинаються піді мною…

      Хто ж се в білій одежі уноситься в мраці над водою? Що так таємно шепчуть верби між собою?.. Що розказують своїми запахами квіти на мочарах? Яку чарівну мельодію виграє хтось на листочках осоки!.. Наче відгомони тої пісні, яку співають у кришталевих палатах, що міняться у ясних просторах вод…

      Ох, які довгі, ясні дороги до кождої кімнати, як чудово ламається світло у брилянтових вікнах, – як ясніють на вежах білі, холодні огні…

      А там… у лісі ненюфарів, на килимі із незабудок, у тіні гордих лілій – вона, моя Марусенька!.. Усміхається!.. Кличе д’собі!

      Вкінці я знайшла тебе, моє щастя єдине! Під сею тихою заслоною вод ніхто й не здогадувався скарбів чудових.

      Як тут безпечно!

      Тільки перейти треба було те зимне, грузьке багно й оставити за собою ту важку колоду, що в’язнила мою душу! – І тепер пригорнеш ти мене тут у своїм царстві. Бач – я вже переступила його останній поріг й прийшла до тебе!..

      Богдан Лепкий

      9.11.1872 р., с. Крегулець, Тернопільщина – 21.06.1941 р., м. Краків.

      Визначний поет, прозаїк, літературознавець. Працював спочатку гімназіяльним учителем, а згодом професором Ягайлонського університету в Кракові. Автор численних оповідань, повістей, історичних романів, зокрема трилогії «Мазепа». Належав до модерністського об’єднання «Молода муза». Літературну творчість розпочав у середині 1890-х рр.

      Старий двір

      По легкім туркоті повозу пізнав, що з мурованої дороги звернули на польову.

      По обох боках хвилювало дозріваюче збіжжя.

      Останні відблиски погасаючого сонця ковзалися по легких хвилях житнього й пшеничного колосся. Хвилину можна було пізнати жито по сріблистім, а пшеницю по золотавім відблиску, але незабаром і тая різниця розплилась в СКАЧАТЬ