Потоп. Том III. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ рейтарів притримали коней і стали оглядатися за вахмістром. Той якраз під’їхав, зиркнув і промовив:

      – Це якийсь гончак із польської псарні.

      – Я гукну по нього! – запропонував рейтар.

      – Помовчи. Може їх тут бути більше. Давай до полковника!

      Тим часом під’їхала решта авангарду, всі зупинилися; низькорослий лицар і собі притримав коня і розвернув його до шведів, немовби їм хотів дорогу заступити.

      Якийсь час вони дивилися на нього, а він на них.

      – Є й другий! Другий! Третій! Четвертий, ціла ватага! – враз загукали у шведських лавах.

      Аж тут з обох боків дороги висипали вершники, спочатку поодинці, потім по двоє, по троє. Всі зупинялися біля того, котрий з’явився першим.

      Тут і друга шведська варта зі Свенo, а відтак і весь загін із Канненберґом підійшли до форпосту. Канненберґ і Свено виїхали зараз же наперед.

      – Я впізнаю цих людей! – зауважив, ледве глянувши, Свено. – Ця хоругва першою вдарила на графа Вальдемарa під Големб’єм, це люди пана Чарнецькогo. Він і сам мусить тут бути!

      Ці слова справили враження, у лавах запанувала глибока тиша, лише коні дзеленчали мундштуками.

      – Десь має бути якась засідка, – зауважив Свено. – Замало їх, аби нам протистояти, але в лісі мають ховатися й інші.

      Тут він звернувся до Канненберґa:

      – Ваша гідносте, повертаймося!

      – Добре, пане, радите, – насупився полковник. – То варто взагалі було виїжджати, якщо, побачивши кількадесят обідранців, маємо повертатися? То чому, побачивши одного, було не налякатися?.. Вперед!

      Шведська шеренга просувалася далі дуже обережно, за нею друга, третя, четверта. Відстань між двома загонами зменшувалася.

      – Плі! – скомандував Канненберґ.

      Шведські мушкети нахилилися, як один, залізні шиї витягнулися в бік польських вершників.

      Але ще до того, як мушкети встигли дати залп, польські вершники завернули коней і кинулися навтьоки безладною гурбою.

      – Вперед! – рикнув Канненберґ.

      Загін рушив із місця ступом, аж земля задрижала під важкими копитами рейтарських коней.

      Ліс наповнився криками переслідувачів та втікачів. Після чверті години гонитви, чи то шведські коні були кращі, чи то польські дорогою вимучені, але простір, що розмежовував два війська, катастрофічно зменшувався.

      Але водночас сталося й щось дивне. Безладна спочатку польська гурба, у міру розвитку втечі, не лише не розпорошилася ширше, а навпаки, втікала в щораз кращому ладі, щораз рівнішими рядами, немовби сама швидкість коней шикувала вершників у лави.

      Свено це помітив, розвернув коня і помчав до Канненберґa, гукаючи:

      – Ваша гідносте! Це не пересічна партія, а регулярне військо, яке навмисно втікає, щоб у засідку нас привести.

      – У цій засідці будуть демони чи люди? – відрубав Канненберґ.

      Дорога СКАЧАТЬ