Honey, ротвейлер Божий. Василь Базів

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ справді так було, чи то я вбив собі в голову, але я мав переконання, що, залишаючись на самоті у своїй робітні за містом і даючи волю думкам, я вів цю вічну бесіду зі Всесвітом разом з ним.

      У ньому було імплементоване якесь особливо гостре відчуття дійсності, якою він тішився, як щораз новою іграшкою. Чи то швидкоплинна підкарпатська річка, чи вперше побачена на сільському пасовиську череда корів, чи рвійний галоп коней за воротами, чи галасливі шведи на Євро-2012 у Шевченковому парку, чи калейдоскоп краєвидів за вікном мандрівного авто, чи випадкове знайомство із незнаною красунею його роду, – кожне дотикання до Життя поглинало непідкупним захопленням усе його єство.

      Кажуть, вони копіюють нас. Але я певен, що у цій пізнавальній невтоленності життям я копіював його. Я милувався тим, як він милується світом, і мені хотілося так само. Ханни неначе щораз відточував мою власну гостроту сприйняття довкілля, у стосунках із яким ми увесь час сповзаємо на найнижчий, банальний рівень. І світ не може бути банальним. Ніде і ніколи. Навіть одна й та ж місцина чи у тебе у дворі, чи на знайомих з дитинства вулицях, навіть одна й та ж людина у розмові за кавою чи на трибуні публічного велелюддя у новому часовому вимірі виграває перед твоєю буйною уявою щораз новими барвами.

      Не відвертайся. Розплющ очі. Бо сьогодні – то вже не те, що було вчора. Так мене вчив щоранку Ханни, який так радів, аж підскакував, що новий день настав, і ми його проживемо, й це і є той найдорожчий із подарунків, який може тільки бути для живої людини. На, маєш ще один день із долоні Всевишнього. Живи і тішся!

      Але у всьому цьому розмаїтті його незліченних уподобань світом був один ритуал, який він звершував із неймовірним пієтетом. Щоранку ми після неодмінного пішого моціону снідали разом у кухні. Завершуючи, як правило, на мить раніше, він якось чинно чекав, а відтак із останнім ковтком кави у моєму виконанні зривався з місця і нісся, неначе на крилах, сходами на другий поверх – у робочий кабінет. А відтак я чвалав за ним.

      То я знаю, що моя вербальна майстерня, у якій я на своєму шліфувальному верстаті виточую Слово, є тим проведенням Часу, яке зближує із Сенсом. То є моє місце моєї зустрічі із самим собою. Це, до речі, велике щастя, коли ти не розминаєшся зі своїм справжнім «Я», яке у квантовому, не матеріальному і не суспільному, вимірі не піддається корекції.

      Трагедія людини, коли вона розминається зі своїм призначенням і звікує вік, живучи чужим життям. Мені здається, що із більшістю так і трапляється. Скільки геніїв вбили у собі незліченні яппі у коморах ТНК, висушені клерки у банках, зберігаючи чужі гроші у безплідній гонитві за грішми своїми, уніфіковані бюрократи у державних конторах, у яких уже своя гонитва із переслідуванням – за кар’єрою, як за фата морганою. У цій гонитві за грішми і добробутом вони затоптали самі себе.

      І коли сугестивна деталь видається мені досконалою під моїми руками, я переживаю блаженство творення, заради якого варто жити. Але чому це блаженство так тішить його душу? Чому із таким натхненним завзяттям він – ну СКАЧАТЬ