Нетерпіння серця. Стефан Цвейг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ добрі до дівчинки опісля… ну, ви пам’ятаєте… ще тоді я одразу побачив: ось людина, яка мене зрозуміє… він, і тільки він, запитає у лікаря… І… я обіцяю вам, я вам клянуся, жодна душа про це не дізнається, ні тепер, ні пізніше, ніхто – ні Едіт, ні Кондор, ні Ілона… тільки я буду знати, яку послугу, яку неоціненну послугу ви мені зробили…

      – Та що ви, пане фон Кекешфальва… адже це така дрібниця…

      – Ні, це не дрібниця… ви мені робите дуже велику… величезну послугу… величезну! І якщо… – Він трохи нагнувся, і його голос, ніби боязко ховаючись, зазвучав тихіше: – Якщо я, зі свого боку, чимось… чимось зможу вам допомогти… може, ви…

      Мабуть, я зробив якийсь зляканий рух (невже він хотів одразу ж зі мною розплатитися?!), бо він поспіхом додав, трохи заїкаючись, що з ним траплялося завжди від великого хвилювання:

      – Ні-ні, зрозумійте мене правильно… я зовсім не думаю… я не маю на увазі нічого матеріального… я хотів лише сказати, що… я хотів лише… У мене хороші зв’язки… Я знаю багатьох людей у міністерствах, і у військовому міністерстві також… а в наш час ніколи не завадить мати людину, на яку можна покластися… звісно, лише це я і мав на увазі… Кожному може випасти така мить… ось… лише це я й хотів вам сказати.

      Боязливе збентеження, з яким Кекешфальва запропонував мені свою допомогу, змусило мене присоромитися. За весь цей час він жодного разу не глянув на мене, а говорив кудись униз, ніби звертаючись до власних рук. Лише тепер він тривожно підвів очі, намацав зняті окуляри й насунув їх на ніс тремтячими пальцями.

      – Може, – пробурмотів він, – нам тепер краще піти до будинку, бо… а то Едіт зверне увагу, що нас так довго немає. На жаль, з нею доводиться бути надзвичайно обережним: відтоді, як вона захворіла, у неї якась загострена чутливість: сидячи у своїй кімнаті, вона знає все, що робиться в домі… про все здогадується раніше, ніж устигаєш відкрити рота… І якщо вона, чого доброго… ось чому нам із вами краще повернутися, допоки в неї не виникло підозри…

      Ми пішли в будинок. У вітальні нас уже чекала Едіт у своєму візку. Коли ми зайшли, вона підняла свої сірі проникливі очі, ніби бажаючи прочитати на наших обличчях те, про що ми говорили. І оскільки ми не виказали себе навіть натяком, вона весь вечір залишалася мовчазною та замкнутою.

      Прохання Кекешфальви – по можливості невимушено розпитати незнайомого мені лікаря, які шанси паралізованої дівчини на одужання – я назвав «дрібницею»; дійсно, ця справа, якщо подивитися на неї збоку, не вимагала великих зусиль. Але я навіть не можу пояснити, як багато значило це непередбачуване доручення для мене самого. Адже ніщо так не підсилює почуття власної гідності в молодої людини, ніщо так не сприяє формуванню його характеру, як несподівано поставлена перед ним задача, здійснення якої залежить цілком і повністю від його власної ініціативи та його власних сил. Звісно, відповідальність випадала на мою долю і раніше, але завжди лише СКАЧАТЬ