Нетерпіння серця. Стефан Цвейг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зможу вислизнути, але полковнику захотілося показати нам свого нового коня… і так далі, і тому подібне…

      Вона не зводить із мене очей – похмуро, суворо, пронизливо. І що більше я вдаюся в подробиці, то пильнішим та недовірливішим стає цей погляд. Я бачу, як нетерпляче постукують по підлокітниках крісла її пальці.

      – Он як, – говорить вона нарешті крізь зуби. – А чим закінчилася зворушлива історія з ремонтним оглядом? Купив зрештою пан полковник собі нового-новісінького коня?

      Я відчуваю, що жахливо заплутався. Раз, удруге, втретє вдаряє вона рукавичкою по столу, ніби намагаючись цим рухом вгамувати внутрішню тривогу. Потім погрозливо дивиться на мене:

      – Закінчуйте вашу дурну брехню! Все це неправда від першого до останнього слова. Як ви смієте пригощати мене такими дурними вигадками?

      Різко, ще різкіше ляскає по столу рукавичка. Потім Едіт рішуче жбурляє її на підлогу.

      – В усій цій нісенітниці немає й краплини правди! Жодної крапельки! Ви не були на манежі, і ніякого ремонтного огляду у вас не було! Вже о пів на п’яту ви сиділи в кафе, а там, як мені відомо, коней не виїжджують. Нічого морочити мені голову! Наш водій абсолютно випадково бачив вас за картярським столом о шостій годині.

      Я все ще не можу вимовити бодай слово. Але вона раптово уриває сама себе:

      – Хоча чому я маю вас соромитися? Невже через те, що ви брешете, я теж повинна гратися з вами в хованки? Я не боюся сказати правду. Так от, знайте: наш водій бачив вас у кафе не випадково – це я відіслала його туди, щоб дізнатися, що з вами сталося. Я думала, ви, чого доброго, захворіли, або з вами скоїлося якесь лихо, оскільки ви ж навіть не зателефонували, і… можете вважати, якщо хочете, що в мене грають нерви… але я терпіти не можу, коли мене примушують чекати, просто не терплю… От я і послала водія. У казармі йому сказали, що пан лейтенант живі-здорові, сидять у кафе і грають у тарок. Тоді я попросила Ілону дізнатися, чому ви обійшлися з нами так безцеремонно… може, я вас чимось образила позавчора… я подеколи дійсно не можу стриматися… Ось бачите, мені не соромно зізнатися в усьому… А ви вигадуєте якісь дурні відмовки… Невже ви самі не відчуваєте, як негарно, як ницо брехати друзям?

      Я вже хотів відповісти, у мене навіть вистачило б мужності розповісти їй всю безглузду історію з Йожі та Ференцом. Але вона палко наказує:

      – Досить вигадок!.. Не треба більше брехати, досить! Я сита по самісіньку горлянку, зранку до ночі мене годують брехнею: «Який добрий вигляд ти сьогодні маєш, як добре ти сьогодні ходиш… просто чудово! Ось бачиш, справа налагоджується…» Зранку до ночі одні й ті самі солодкі піґулки; ніхто не помічає, що вони мені вже остогидли! Чому не сказати прямо: «Вчора я був зайнятий, та й не хотілося мені до вас». Адже у нас немає на вас абонементу, і я б ніскілечки не засмутилася, якби ви сказали мені по телефону: «Я сьогодні не прийду, ми хочемо потинятися по бульвару». Невже ви вважаєте мене дурепою, не здатною зрозуміти, як вам іншим разом набридає грати з дня у день доброго СКАЧАТЬ