Нетерпіння серця. Стефан Цвейг
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Нетерпіння серця - Стефан Цвейг страница 10
Название: Нетерпіння серця
Автор: Стефан Цвейг
Издательство: Фолио
Жанр: Зарубежная классика
isbn: 978-966-03-7987-9
isbn:
Але ополудні (я якраз збираюся піти в їдальню) мене схвильовано наздоганяє денщик:
– Пане лейтенанте!
У нього в руках лист – продовгуватий конверт, блакитний англійський папір, ніжні пахощі парфумів, на звороті майстерно відтиснутий герб, адреса написана тонкими, загостреними літерами – жіночий почерк! Нетерпляче розпечатую конверт і читаю:
«Від щирого серця дякую вам, шановний пане лейтенанте, за чудові квіти, котрі я не заслужила. Вони мені принесли і приносять величезне задоволення. Будь ласка, приходьте до нас на чашку чаю будь-якого вечора. Сповіщати не потрібно. Я – на жаль! – завжди вдома.
Гарний почерк… Я мимоволі згадую тонкі дитячі пальчики, що вчепилися в стіл, і бліде обличчя, що раптово залилося рум’янцем, неначе в келих лийнули бордо. Знову і знову я перечитую ці кілька рядків і полегшено зітхаю. Як тактовно вона промовчала про мій промах! І водночас, як уміло та делікатно сама натякає на свою неміч. «Я – на жаль! – завжди вдома». Великодушнішого прощення не буває. Жодної тіні образи. Мені ніби камінь з душі впав. Я почувався, як підсудний, котрий вважає, що його засудять на довічну каторгу, а суддя підводиться, надягає шапочку і виголошує: «Виправдано». Звісно, мені треба скоро завітати туди, щоб подякувати їй. Сьогодні четвер, значить, піду в неділю. Або ні, краще вже в суботу!
Але я не дотримав слова. Я був надто нетерплячим. Мені не давало спокою бажання якнайшвидше позбутися тяжкого відчуття невизначеності, дізнатися, що мене остаточно вибачили. Мені досі лоскотав нерви страх, що в клубі, в кафе чи ще деінде хтось почне говорити про мою халепу:
– Ну то як там було у Кекешфальвів?
Мені хотілося мати змогу стримано та впевнено відповісти: «Чудові люди! Вчора ввечері я знову пив у них чай», – щоб кожному стало зрозуміло, що мене не гнали звідти в шию. Тільки б поставити крапку в цій прикрій історії! Тільки б покінчити з нею! Зрештою, моє нервове напруження призводить до того, що вже наступного дня, тобто у п’ятницю, якраз коли ми з Йожі та Ференцом, моїми найкращими друзями, тиняємося по бульвару, я несподівано вирішую: підеш до них сьогодні ж! І одразу ж прощаюся з трохи спантеличеними друзями.
Дорога не дуже далека, півгодини – не більше, якщо йти швидко. Спочатку п’ять нудних хвилин містом, потім по трохи курявому шосе, що веде і до нашого навчального плацу, де наші коні вже знають кожен камінчик і кожен поворот (можна зовсім відпустити повід і так їхати). Приблизно на півдорозі, біля маленької каплиці біля мосту, вліво відходить, йдучи за плавними вигинами маленького струмка, неширока алея тінистих каштанів; це, певною мірою, приватні володіння, і нею рідко користуються пішоходи та екіпажі.
Але дивно: СКАЧАТЬ