Маргарет Тетчер. Ірина Костюченко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Маргарет Тетчер - Ірина Костюченко страница 4

СКАЧАТЬ ще більше.

      – О, сер! – тільки й змогла вимовити дівчинка.

      – Беріть вже! У нашому містечку не так багато жителів, які розуміють поезію, і я щиро хочу, аби їх стало хоча б на одного більше. І ще, юна леді – навчіться приймати випадкові подарунки з гідністю. Адже ви на них заслуговуєте, як самі сьогодні зауважили, – сказав господар.

      – Дякую! Я зберігатиму її все життя! – відповіла Меггі захоплено.

      – Буде краще, якщо ви її не тільки зберігатимете, а й перечитуватимете, – сказав співрозмовник. – І дай Боже вам мати на це час!

      Чемно попрощавшись і вийшовши з гостинного будинку зі списком продуктів і важкою книгою, Меггі замружила очі та відкрила навмання сторінку. «Ось про що зараз прочитаю – таким і буде моє життя», – подумала вона й почала читати:

      «Широким шляхом змалку ти не йшла,

      А простувала стежкою вузькою.

      І з обраними волей неземною

      Ти істину нарешті здобула.»

      «Певно, це означає, що моє життя буде складним, непересічним і дуже-дуже цікавим. І вже точно не таким, як у всіх. Не як мами, сестри чи однокласниць», – дійшла висновку Меггі.

      Вона вже тоді знала про себе майже все та багато чого вирішила щодо свого майбутнього. Залишалося тільки чекати, доки всі здогадки Меггі про неї саму отримають дієве підтвердження.

Запитання і завдання

      1. Що відповіла Меггі вчительці, коли та приписала її перемогу в шкільному конкурсі везінню?

      2. Чому, по-твоєму, літній джентльмен вирішив подарувати Маргарет книжку?

      3. Назви імена англійських поетів, згаданих у розділі. Чи виникло в тебе бажання прочитати вірші когось із них? Кого саме і чому? Підказка: у розділі згадано шістьох поетів. Якщо ти зміг згадати більше, ніж одне ім’я, – ти молодець.

      Перший день після дитинства: єдина неділя, коли Меггі не пішла до церкви (3 вересня 1939 року)

      «Це сумний день для нас усіх, але для жодного з вас він не є таким сумним, як для мене. Все, заради чого я працював, на що покладав надії, усе, у що вірив протягом моєї громадської діяльності, це зараз лежить у руїнах…»

      З чорного репродуктора «Філіпс» долинав знайомий кожному британцеві рипливий голос прем’єр-міністра лорда Чемберлена. Родина Робертс – батько, мати, дві дочки – спеціально увімкнули радіо цієї неділі, 3 вересня 1939 року. Вони чекали на цей виступ і боялися його.

      «Учора, після наради з французьким урядом, ми вирішили надіслати нашому послу в Берліні інструкції…» – вів далі лорд Чемберлен.

      – Що все це означає? Чому всі ці політики не можуть висловлюватися, як нормальні люди? – спитала старша Мюріел.

      – Тихіше! – прошипіла на сестру тринадцятирічна Маргарет, збільшуючи гучність на радіоприймачі. – Якщо дехто не заважатиме, ми про все дізнаємося.

      «Жодної відповіді ця нота у визначений термін не отримала, СКАЧАТЬ